ЯК СЯ МАЄШ, ЦИРКУ?

У столичному цирку з успіхом проходить нова вистава під назвою "Шоу-цирк". Після програми я вирішила заглянути за таємничо-мерехтливу завісу, щоб дізнатися, як же створюється те чудо, від якого у захваті і діти, і дорослі.

Вузькими й нескінченно довгими коридорами цирку мене провів головний режисер, заслужений діяч мистецтв України Олександр Михайлович Зайцев - мила і приваблива людина. Розговорилися ми вже в його кабінеті.

- Олександре Михайловичу, розкажіть, будь ласка, чи давно Ви в цирку?

- Уже близько 20 років. А раніше я був головним балетмейстером балету на льоду. Закінчив училище Великого театру, танцював з Улановою, Лепешинською... Після балету на льоду вирішив спробувати свої сили в цирку, став режисером і ось, начебто вийшло.

- Судячи з Вашої багатої біографії, у Вас величезний досвід постановок видовищних програм. Розкажіть про те, як узагалі робляться циркові вистави і зокрема - нова програма.

- Ми збираємо уже майже готові номери, які я з'єдную в одне ціле, корегую, дещо доповнюю, щось скорочую, прораховую час і, звичайно ж, намагаюся дивитися на все очима глядачів. Адже дуже важливо створити таке видовище, яке б вони захотіли дивитися знову і знову! Номери для нової програми зібрав наш директор Борис Михайлович Заєць, орієнтуючись, загалом, на дітей - адже вони наші головні глядачі. Тому в програмі багато тварин, клоуни, гімнасти, акробати...

- Програма названа "Шоу-цирк". Це якось відходить від традицій?

- Бачте, звичайно цирк хизується своїми традиціями, хоча ще Євген Вахтангов говорив, що традиції - це труп, який добре зберігся (сміється). І я з ним згоден. Мистецтво має крокувати в ногу з часом. Щоправда, я вважаю, що ми уже дещо запізнюємося. Оскільки і словом "шоу" давно нікого не здивуєш, і навіть наші танцівниці з шоу-балету "Альянс" також дещо відстають від моди - Захід почав активно одягатися, а ми ще тільки роздягаємось! Але в цілому, я думаю, програма все-таки вдалася. Жаль тільки, що вона вийшла надто довгою - майже дві з половиною години.

- У програмі беруть участь тільки українські артисти?

- Ні, дуже багато номерів із Росії. У нас склалася така ситуація, що багато наших українських артистів досі працюють за контрактом у Росії, оскільки там їм, звичайно, вигідніше працювати. Я сам був режисером майже 70 номерів, які зараз "живуть" у Росії.

- А який цирковий вік, як кажуть, "от і до"?

- В Україні артисти працюють на сцені 20 років, а в Росії нині близько 15. А з якого віку? Це вирішують батьки маленьких артистів. У Франції, приміром, взагалі забороняють виступати дітям, а в нас зі згоди батьків можна хоч з 5 років. Проте до трудового стажу це не входить. Стаж роботи для пенсії починається з моменту отримання трудової книжки. А взагалі вік артиста такий короткий, деяким нашим пенсіонерам немає й сорока років. Звичайно, є такі жанри, в яких можна хоч до шістдесяти виступати. Однак в основному... Та не будемо про сумне!

Після розмови з Олександром Михайловичем я відвідала святая святих цирку - костюмерну. "Вдома" виявився Микола Якушев, відомий артист, номер якого називається "Голкотерапія". У невеликій кімнаті разом з Миколою і його напарницею Оленою розмістилися десять ящиків з величезними - я навіть таких ще не бачила - красенями-їжаками і красунями-їжачихами.

- Миколо, як з'явилася ідея виступати саме з їжаками?

- Захотілося чогось новенького. Звичайно, мавпи, верблюди, коні, слони, тигри - це добре. Проте вже трохи набридло. Хотілося чогось нетрадиційного... У моєму цирковому житті було багато всього. Після чудових років навчання в училищі циркового й естрадного мистецтва в Москві ми з моїм напарником Олександром Гримайлом (нині він відомий режисер, який поставив Перший Всесвітній фестиваль циркового мистецтва на Червоній площі) зіткнулися, як і багато початкуючих артистів, з різними несправедливостями та великими труднощами. Працювати доводилося, переважно, у Сибіру, на Уралі, в Казахстані, оскільки пробитися до Москви, Пітера і Києва було неможливо. А коли мій партнер (ми виступали у парі килимовими) вступив до ГІТІСу і покинув роботу в цирку, я залишився один, і мені стало ще важче. Довго я терпів, мучився, а потім зрозумів, що мені потрібний власний "коронний" номер. І задумав я номер з тваринами. Перебрав усіх тварин. Навіть зі страусами працював. А потім подумав: а що, коли я їжаків візьму? Адже вони часто бувають головними, добрими й справедливими героями казок, мультфільмів! Шукав я їх на природі, розігрував різні смішні репризи, одного разу навіть політична була. Над ареною злітали великі кулі з написами "Соціалізм", "Комунізм" та "Перебудова", а коли вони падали, то потрапляли на голки їжаків, які бігли бар'єром, і кулі лопалися. Гадав, посадять... Не посадили, але номер заборонили. Вигадував нове і нове. І зрозумів, що їжаки - це чудово, це "в десятку"! Вирішив об'єднати всі свої репризи в один номер і ось 8 років тому вперше вийшов із ним на арену. Після прем'єри мав великий успіх, об'їхав мало не весь світ. Виявилося, що мій номер - єдиний у світі, тому що з їжаками працювати дуже важко і клопітно.

- А чи легко вони піддаються дресируванню?

- Узагалі їжаки дуже розумні й слухняні, але примхливі. У кожного свій характер. Якщо щось не по його, голки насуне і привіт! Вони дуже чутливі до запахів, відразу відчувають чужі руки, іноді їх дуже важко примусити бігти бар'єром після того, коли на бар'єрі працювали інші тварини. Вони бояться яскравого світла, голосної музики, але все-таки поступово адаптуються. Кожний виступ для мене - імпровізація, оскільки практично неможливо передбачити, що спаде на думку будь-якому їжакові. Хоча вони розуміють команди, знають, коли потрібно йти на роботу, озиваються на прізвиська.

- Чи збираєтеся Ви робити щось нове?

- З їжаками - ні. Справа в тому, що зараз важче їздити на гастролі з тваринами через "Грінпіс". За їхніми вимогами одному моєму їжакові потрібно надати місце розміром метр на метр. А якщо люди приїздять зі слонами? Ну а так, звичайно, маю плани, щоправда, уже без тварин.

- У Вас напевно був якийсь смішний випадок з Вашими вихованцями, розкажіть про нього.

- Скільки завгодно. Ну ось хоча б цей - не стільки смішний, скільки ностальгічний. У моєму номері бере участь дикобраз Густрик. Якось в Угорщині ми виступали в цирку Шапіто. Раптом перед виступом до мене увірвався угорець, почав кричати й розмахувати руками. Я спочатку нічого не міг зрозуміти, потім з його жестів здогадався, що він зображає Густрика. Угорець тягнув мене за собою і я побіг, прихопив з собою асистента і ящик для "колючки". Виявилося, що мій Густрик утік і вже встиг вибігти на залізницю, що була неподалік від цирку. Він повільно біг рейками прямуючи до Москви. Ми так летіли слідом за ним, що майже невтямили, як наздогнали. Ледве вдалося умовити його залізти в ящик. Мабуть, скучив за домівкою. На щастя, потяги на той час не ходили...

Дивовижні вони все-таки люди, артисти цирку! Є в них щось таке... Добрий фанатизм, чи що? Відданість своїй роботі, в якій не схалтуриш, не обдуриш, не ухилишся? Так, усе це є, однак і ще щось, що неможливо перказати. Тільки це потрібно побачити!