МЕНЮ

«Во время пребывания своего в заведенни вел себя отлично»

Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький, фото авторки
24 червня, 2020 - 11:44
Колекція, присвячена Євгенові Чикаленку, — в обласному краєзнавчому музеї Кропивницького

Кропивницький — один із трьох населених пунктів в Україні, де на честь відомого мецената Євгена Чикаленка названа вулиця, 91-ша річниця з дня смерті якого, нагадаємо, виповнилася 20 червня. Проте формування колекції, пов’язаної з видатною постаттю, в обласному краєзнавчому музеї почалося не так давно — у 2016 році, коли онук мецената, доля якого пов’язана і з Кропивницьким, передав до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею портрет свого діда та кілька документів з особистого архіву.

Про вшанування пам’яті Євгена Чикаленка ми поговорили з завідувачкою відділу історії обласного краєзнавчого музею Валентиною ПАРХОМЧУК.

— Пані Валентино, розкажіть про найцінніші експонати, яким чином вони у вас опинилися?

— У березні 2016 року онук Чикаленка Євген Іванович подарував Кіровоградському краєзнавчому музею портрет свого діда пензля Федора Красицького. Сьогодні це постійний експонат, датований початком ХХ століття, який  увійшов до експозиції в залі «Від УНР до УРСР».

Тоді на запрошення Володимира Панченка Євген Іванович відвідав наше місто (про це писало багато ЗМІ і навіть газети з публікаціями нині зберігаються в наших фондах). Після цієї події я особисто їздила в Київ до Євгена Івановича і він передав нам низку документів — свідоцтво про народження матері Євгена Чикаленка, оригінал газети «Рада» від 1908 року (зараз її копія експонується, але оригінал зберігається у наших фондах), цінні фотографії його та дітей, друзів, родичів.

— А хто поклав початок у наповненні фондів?

— Літературознавець Володимир Панченко, доктор філологічних наук, один із перших дослідників життя Чикаленка. Саме його історичні розвідки у 90-х роках ХХ століття сприяли поверненню імені Чикаленка в історію нашого краю. У 2016 році Володимир Євгенович передав до музею диск із записом публіцистичного фільму «Місія Євгена Чикаленка», одним із авторів якого був він сам. Тоді ж до наукової бібліотеки музею передали й епістолярну спадщину Чикаленка, опубліковану у видавництві «Темпора». До речі, саме директорка видавництва Юлія Олійник профінансувала реставрацію вище згаданого портрета.

— Чи багато серед документів, що зберігаються в музеї, таких, що свідчать про причетність Чикаленка до нашого міста, тодішнього Єлисаветграда?

— Так, це зокрема свідоцтво про навчання в Єлисаветградському земському реальному училищі, у якому він здобував освіту з 1875 по 1881 рік. Згідно з цим свідоцтвом, оригінал якого є фонді музею, Євген «во время пребывания своего в заведенни вел себя отлично», хоча особливими успіхами у навчанні не відрізнявся.

Крім того, у своїх спогадах Чикаленко особливо тепло згадував родину Тобілевичів, у яких жив на квартирі, про це ми також побіжно згадуємо, коли ведемо екскурсію.

—  Чи є у фондах музею особисті речі Чикаленка?

— Ні, інших речей немає. Є скановані копії родинних документів. У родині онука збереглося не так багато особистих речей Євгена Харламовича. Те, що лишилося в сім’ї Чикаленків — рушники, друкарська машинка, — стало експонатами інших музейних установ. Наприклад, машинка перейшла до музею історії України, а рушники Є. І. Чикаленко передав, здається, у літературний музей.

— Чи немає у планах музею створити окрему експозицію, пов’язану з Чикаленком?

— Окрему виставку, присвячену ювілею, ми плануємо на наступний рік. Цю виставку будемо проводити в рамках відзначення Української революції 1917—1921 років. Наразі про Чикаленка згадуємо під час збірних виставок, акцентуємо увагу в частині, присвяченій періоду революції. Розповідаємо про його зв’язки з Карпенко-Карим, коли торкаємося теми діяльності громадських діячів Єлисаветграда кінця ХІХ століття...