МЕНЮ

У Львові демонструють крісло XVII століття… для бідних родичів

Тетяна КОЗИРЄВА
14 квітня, 2018 - 12:07
Це стілець sgabello. Автор такого цікавого, водночас – незручного для сидіння предмету меблів невідомий.

Зроблене крісло, а насправді, за функціональним призначенням, – табурет, у Північній Італії, у період Ренесансу, у XVII столітті. І в цей період, за словами завідувача сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Андрія Колотая, меблі почали відігравати велику роль в оселях. «Предмети меблювання в XVстолітті, в період Середньовіччя, були ще нечисленні, – говорить музейник. – Зазвичай, люди мали скрині для зберігання одягу й коштовностей, просто скриньки, табурети і крісла, столи і ліжка. А головним предметом оздоблення флорентійських палаців та будинків багатих городян була скриня».

Стілець згабелло пишно декорований – немає оздоби тільки на сидінні. Матеріали, з яких виготовляються такі крісла, –  найрізноманітніші. «Але здебільшого – це горіх, який дуже добре різьбити», – розповідає Андрій Колотай.

Sgabello має не чотири ніжки, як звикло, а дві опори: одна – як продовження спинки і друга – як продовження сидіння. Дошки-підпори, як і спинка, суцільно різьблені, прикрашені маскаронами, в обрамленні акантового орнаменту.

«Нескладна конструкція не вимагала у виготовленні таких крісел допомоги столяра, і вони є суто різьбярським твором», –  тлумачить музейник.

Позаяк стільці sgabello незручні у побуті, бо неможливо опертися на спинку, їх здебільшого використовували як парадові меблі – для краси або, як мовиться, для фасону, бо модні. 

«Ми з історії знаємо, що одяг епохи Відродження, зокрема – жіночий, був вузький у плечах і дуже розширений додолу, – розповідає Андрій Колотай. – То, напевно, пані і панянкам все ж зручно було моститися на краєчку такого стільця, не опираючись на спинку, – щоби розкласти по краях широку спідницю. А от деякі екскурсоводи говорять про крісла sgabello як про стільці для бідних родичів. І звучить це приблизно так: «Як небажані гості приходили у дім, їх садили саме на згабелло – щоби довго не затримувалися».

Чи правда це, ніхто не знає, але така версія, як на мене, є цілком імовірною. І, на всі 100 відсотків, кумедною. Отже, запам’ятається надовго. А можливо, спонукає ще і ще раз прийти до музею. З цікавості. Або в пошуках нової, не  менш забавної легенди – як зі стільцем sgabellо.

Залишається додати, що крісло є у постійній експозиції у Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). А успадкував МЕХП експонат зі збірки львівського Промислового музею, котрий заснували 1874 року.