Три дні, які визначили модний сезон

Зоя КОЛОТУШКІНА 
 

   

Українські «Сезони моди» (захід, за завданням і структурою аналогічний Тижню прет-а-порте), які організував і провів часопис «Єва», РІА «Янко» та ательє «Сергій Бизов» за підтримки компанії Absolut, відтепер стали нібито дороговказною зіркою для всіх бажаючих бути обізнаними у світовій моді.

Перше, що впадало у вічі на цих показах, — короткі штанці-бриджі, які прикрасили практично всі колекції. Це навіть не пропозиція — це наказ. Тож, любі пані, хочете чи не хочете, а франтити цього літа у бриджах ви просто зобов’язані.
Друга «новація» була глобальнішою. Крізь бездоганно приталені силуети раптово починають проступати шалені 80-ті — вже й до них добралися. Це ще не гроза, але зірниці. Вони спалахують то в показі центру моди «Екста», то в чудовій, тонкій та елегантній колекції Вікторії Гресь, то десь іще — ледь помітно, на рівні відчуттів. До речі, в цьому контексті просто авангардною видавалася колекція Тамари Бочури, котру так і не зіпсували 90-ті. Виявилося, що вона вчинила найдалекоглядніше: просто залишилася сама собою, спокійно чекаючи, коли ж час сам прийде до неї. І, судячи з усього, гора таки йде до Магомета!

Поздоровимо себе: Україна справді європейська країна. Адже нічим іншим, окрім як утомою від західної цивілізації, не можна пояснити такий незнищенний потяг до Сходу в усіх його екзотичних проявах. Найбільш цілісно й повно (і за загальним враженням, і за суто дизайнерськими прийомами) цей настрій виразив показ ательє «Сергій Бизов», але різноманітні «східні слабкості» у вигляді зачісок, макіяжу, тканин були окрасою багатьох колекцій, аж до таємничої «японської флейти», під звуки якої відбувався показ Руші Полякової.

На нинішніх «Сезонах» було кілька досить вдалих спроб зачепити маргінальні групи — як соціальні, так і фізіологічні. Приміром, на стильну молодіжну субкультуру орієнтовано колекції Олесі Савенко (дуже вдалий дебют у прет-а-порте на базі екзотичної черкаської швейної фабрики) і показ вірного собі Олексія Залевського, котрий навіть речам, які цілком можуть носитися, вміє надати риси чарівної божевільності. Стосовно другого, то про це подбали Олена Ворожбит і Тетяна Земськова, котрі представили колекцію жіночого вбрання «більше за 48-й розмір». Про те, наскільки ця тема як актуальна, так і проблематична, можна судити з того, що дизайнерам удалося знайти лише одну відповідну манекенницю — решта «фактурних» жінок побоялися вийти на подіум. А єдиною відважною виявилася... Руслана Писанка.

 

І, нарешті, приємно, що явно «увійшли в моду» бездоганна якість та очевидна «носибельність» колекцій. Іще недавно прихильників цього «тренду» було небагато (головним його апологетом, безперечно, була й залишається фірма «Михайло Воронін — Відень — Париж», яка й цього разу представила, як завжди, чудову сучасну колекцію). Але приємно, що цей рух знаходить дедалі більше прихильників, — принаймні більшість колекцій цих «Сезонів» сміливо могли б перекочувати просто в магазин. Створення колекцій перестало бути лише «приватною справою» або творчим актом дизайнерів: відчувається, що в їхніх думках (нарешті!) з’явився покупець. Давно помічено, коли порівнюють вітчизняну моду із зарубіжною, то часто постають проблеми. Для їх розв’язання є два шляхи: трішки змінити ситуацію в нашій моді або прагнути уникати порівнянь. Цікаво, що вибере українська мода?