Свято з особливим настроєм

Це одне з найбільших християнських свят – зустрічі зі святим чоловіком, а відзначають його на 40-й день після Різдва.

Не оповідатиму історії Стрітення – набагато краще за мене це зробіть завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького – Марія Гелитович, розповідаючи про унікальні ікони, що є у постійному показі у НМЛ.

Першою науковець показує ікону «Різдво Христове» XVI століття зі села Трушевичі (Старосамбірський район): «Ікона унікальна тим, що на обрамленні є клейма (сценки) з Житія Богородиці та Ісуса Христа, особливо – з періоду Його дитинства. Цікаво, що ми маємо тут і Стрітення, й обрізання, і втечу з Єрусалима. Аж три сценки! А сам сюжет Стрітення описаний тільки в одному Євангелії – від Луки (друга глава), де Лука пише про те, що на сороковий день батьки принесли Ісуса Христа до храму. Був звичай, що перше хлоп’я має бути посвячене Богові. А щоби дитятко не залишався в храмі, батьки повинні були принести жертву. Багаті приносили ягнятко, бідніші – голубів... В тій іконографії бачимо п’ять персонажів: Богородицю, як приносить Ісуса Христа, Йосипа, Симеона і пророчицю Анну. Щодо Симеона, то Лука пише про нього, що це був старець, якому Святий Дух сказав, що він не помре, поки не побачить Ісуса Христа. Дійсно, коли він прийшов у той самий час, коли принесли Ісуса, до храму, то зрозумів, що побачив Спасителя, на якого так довго чекали ізраїльтяни. Також Симеон сказав Марії, що вона буде страждати: «І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!». І була там ще Анна, дочка Фануїлова, яка дуже скоро овдовіла, пішла в храм і там до 84-х років служила постом і молитвою. І вона також пророкувала про Ісуса: «І тієї години вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, Хто визволення Єрусалима чекав». Навіть деколи на іконах показаний згорток, де написано: «Цей младенець сотворив небо і землю». Оця молитва Симеона «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту поганам і на славу Твого Ізраїля!» символізує собою Старий Завіт – побачив і помер після того. А прожив він понад 100 років. Це дуже цікавий момент – як ще одне об'явлення людям Ісуса. Тому це свято завжди має особливий настрій. 15 лютого зима відходить, це початок весни. Старе, переможене, відходить – іде нове».

Марія Гелитович говорить, що ця сценка – одна з ранніх в українському іконописі. Вже пізніше, в середині XVI століття, є окремі ікони Стрітення у празниковому ряді, бо це – одне з найбільших свят церковного календаря. «Маємо дуже багато тих іконок, але в експозиції їх представлено тільки кілька», – зазначає науковець і додає, що ця іконографія не є дуже різноманітною і в пізнішому часі, бо завжди у композиції – п’ять персонажів.

А про наступну у показі ікону, другої половини XVI століття зі села Либохори (Турківський район), наш екскурсовод говорить так: «Подивіться, як з любов'ю зігнувся Симеон. І не тому, що він старець і горбатий. Він з ніжністю і пієтетом приймає Ісуса покритими руками – як щось священне… Це зображення має надзвичайно ліричний характер. Ісус не сповитий, благословляє, хоча насправді Йому 40 днів. На цьому образі ще візантійські традиції, бо бачимо і траву, і квіти, а на другому плані – храм. Дуже гарні, насичені, яскраві кольори. І золочене тло, що дуже рідко траплялося у празникових іконах. А це означає, що дуже дороге було замовлення цієї ікони, і вона – одна з найкращих у нашій колекції. Цей майстер має цілий іконостас в Либохорі, а це був храм, присвячений Собору Пресвятої Богородиці».

Є у Національному музеї й ікона Стрітення Господнього кінця XVII століття зі села Нова Скварява, що на Жовківщині, авторства відомого майстра Івана Рутковича. «Тут – суто барокове трактування, – говорить Марія Гелитович. – Бачимо рух, динаміку. Симеон горне до себе Ісуса. Богородиця простягає руки до дитятка. Пророчиця Анна молиться. Йосип тримає кошик з голубами. Всі головні персонажі – з німбами. Ще бачимо додаткових персонажів, жінку і чоловіка. Але невідомо, хто це. Бачимо й стрітенські свічки – символ світла».

Далі дивимося ікону XVII зі села Михнівка, що у Волинській області, і це єдина храмова ікона Стрітення Господнього в постійній експозиції Національного музею. «У нас багато ікон з Михнівки. Там був монастир і, очевидно, малярський осередок. Можливо, там вчився Йов Кондзелевич. Ще покажу вам ікону Кондзелевича, і матимемо можливість провести паралелі між цими двома образами... Бачимо престол, на престолі – свічка, книжка. Старець Симеон виглядає як священик, хоча насправді священиком він не був.  Ісус, Марія і Йосип – з німбами. Симеон – без. Хто стоїть поруч із Анною, невідомо. Бачимо перспективу храму… Кольори ікони стримані, і це притаманно майстрові з Михнівки. І, на жаль, досить  понищена ця ікона».

Остання в нашій екскурсії – ікона з Богородчанського іконостасу 1698 – 1705 років, створеного за авторством православного ієромонаха Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського. «Зверніть увагу, як одягнений Симеон, – говорить Марія Гелитович. – Симеон, Ісус, Богородиця і Йосип мають німби. Присутні й інші персонажі. Бачимо арки храму… Напевно, Кондзелевич все ж вчився в того майстра з Михнівки, бо дуже багато є схожого (навіть у характері ликів…). 

Щиро любити світ, себе, шанувати своїх рідних та поважати усіх людей, яких зустрічаємо на дорозі життя, – ось у цьому і є сенс свята Стрітення Господнього.

Господь кожному з нас дав право вибору та розуміння свого промислу.

То шукаймо і знаходьмо.

Зі святом!