Шовковий вітер

Колекцію унікальних кімоно, яке носили у ХХ сторіччі, представила у Харкові японіст Світлана Рибалко. Серед них і фурісоде — «квітка серед усіх кімоно», у якому дівчата зустрічали повноліття, і дитячі кімоно, і стримане вбрання — для жінок елегантного віку.

Світлана Рибалко досліджує японську культуру і усе, що пов’язане з Країною Вранішнього Сонця, більше 15 років. Мистецтвознавець, викладач Харківської академії дизайну і знаний японіст каже, що їй було б соромно, якби вона жодною акцією не відгукнулася на Рік Японії в Україні. Світлана Рибалко поділилася, що спочатку вивчала різні особливості японського життя, але десь в глибині душі відчувала, що шукає тему, яка внутрішньо відгукнулась би в ній по-особливому і захопила на все життя: «Постійно думала: що б таке знайти в Японії, аби, як у краплині води, віддзеркалювався увесь японський всесвіт? І згодом я зрозуміла, що це саме кімоно. Це така універсальна «флешка», на яку записуються всі коди японської культури: її історія, всі її політичні, релігійні події. І так склалося, що доля звела з багатьма митцями».

Харківський японіст написала докторську дисертацію про японське кімоно. Два літа поспіль вона проводила опитування серед японок, які носять національне вбрання. Українка запитувала, що вони відчувають, коли вбираються в кімоно. Каже, найбільше її вразили відповіді, що з’являється відчуття єдності зі своєю країною, що одягають його не для себе, а для того, щоб показати шану гостям свого дому.

«Японці — мабуть, чемпіони з «вписування» в одяг різних знаків. Є кімоно воєнного часу з патріотичним дизайном. Коли візерунки утворювали із зображень танків, гармат, літаків срібнокрилих з червоними дисками. Навіть жінки і діти, щоб виявити єдність зі своєю армією, одягали кімоно, наприклад, з образами героїв з дитячих казок, хлопчиків-вояків на кшталт Маматара. Ці образи вводилися у візерунки, і це прочитувалося як образ японського героя, солдата, якого вони в такий спосіб підтримують», — говорить Світлана.

У колекції Світлани Рибалко кімоно із військовими мотивами немає. Але із гордістю і захопленням вона демонструє відвідувачам виставки «Шовковий вітер» фурісоде — яскраві кімоно, які дівчата востаннє одягають на повноліття. Таких кімоно у колекції японіста кілька. Кожне — неповторне. Наприклад, яскраво-червоне фурісоде, над створенням якого півроку трудилася ціла майстерня. Японіст розповідає: часто красиві кімоно виконували роль не лише одягу, а й своєрідного декору в домі — їх розвішували на видному місці, немов килим. До речі, дослідниця вбралась на виставку теж у кімоно, яке японці називають хаорі. Тканину для нього виготовляють виключно на півдні країни, в Кагошіма. Там є діючий вулкан, який двічі на день викидає попіл. Місцеві жителі додають його у фарбу для тканини і отримують дуже складну гаму кольорів з металевим відблиском. Загалом чи не в кожному регіоні Японії використовують різні техніки створення тканини для кімоно. Світлана Рибалко розповіла про відомого художника Юмеджі, який на питання щодо суми гонорару за його роботи відповідав, мовляв, не потрібно йому нічого, крім кі-хачіджьо. Це яскраво-жовте кімоно з тканини, виготовленої із кленового листя; цим займаються на острові Хачіджьоджіма.

Світлана Рибалко запросила усіх охочих не лише прийти на виставку у Харківський організаційно-методичний центр культури і мистецтва, яка триватиме до 5 липня, а й стати її учасником. Японіст каже, що це захід із відкритим фіналом. Тобто завдяки виставці можна буде не лише побачити японський національний одяг, а й дізнатися його історію, побачити техніку одягання і навіть продемонструвати власні таланти, які пов’язані з темою Країни Вранішнього Сонця. «Боги тішаться, коли бачать нас у кімоно», — цитує японський вислів Світлана Рибалко.