Політичні пристрасті приглушили сміх "Гуморини-98"

Костянтин РИЛЬОВ, "День" У РОЛІ ПАМ'ЯТНИКА М. ЖВАНЕЦЬКОМУ - А. ГОМІАШВІЛІ

Ювілейна 25-а "Гуморина" дещо зблякла на тлі других демократичних виборів. Електрика політичної напруженості передалася і 1-му квітня, тому, здається, навіть усмішка символічного морячка на емблемі заходу вийшла дещо кривуватою і судомною.

Багато афіш, що закликають відвідати Вєрку Сердючку, шоу "Довгоносиків" і "ВВ", наклеювалися прямо на проникливі заклики кандидатів у депутати та на посаду мера. Сподобався заклик п. Долженка: "Оберіть мене! Я буду чесним депутатом!" Він явно дав зрозуміти, що інші - будуть нечесними. Але який сенс тоді в одному такому правдивому?

З точки зору еротичної жіночої привабливості порадувала листівка п. Захарчук. Під її досить млосним зображенням були такі багатообіцяючі тези: "Тільки ЖІНКА може відстояти інтереси наших СІМЕЙ, тільки у МОЛОДОЇ вистачить СИЛ, тільки ПРОФЕСІОНАЛ ЗНАЄ, як це зробити!"

Приємно, звичайно, голосувати за повну сил молоду пані, яка знає, як робити ЦЕ, як професіонал, але для виборців, звісно ж - безкоштовно.

Луною запеклої передвиборної війни між Гурвіцем і Боделаном відгукнувся анекдот, навіяний нещодавніми подіями, коли боделанівські бойовики вночі з 23 на 24 квітня штурмували будинок міськадміністрації, і ситуація загалом нагадувала ГКЧПівські з'ясування. Після серпня 91-го були модні грізні частівки:

Чем лежать (нет счастя лучше!)
Вместе с милкою во ржи,
Где ты был во время путча
Лучше людям расскажи!

Березень 98-го народив інший шматочок прози. Будь-який одесит на запитання: "Де ти був уночі з 23 на 24?" відповідає: "Скажу, після 29-го". Боротьба за пиріг влади двох одвічних противників довела до того, що у голові одного старого, розказують, вони злилися в єдиному образі. Коли він з'явився на виборчу дільницю та підсліпувато переглянувши бумаженції, запитав: "Ну гаразд, один Гурвіц-Боделан, а хто другий?"

Ймовірно, ця політична невизначеність, стала причиною ігнорування М. Жванецьким відкриття власного пам'ятника в Літературному музеї. Я опинився позаду витвору і мушу констатувати: задня проекція Михайла Михайловича була сильно наближена до оригіналу, хоч і менше за нього разів у сім. Коли ж я зайшов до композиції спереду, мене вразила велика схожість бронзової особи Жванецького з Гурвіцом і частково з виконавцем ролі Бендера у гайдаївських "12 стільцях" - Арчілом Гоміашвілі. Причому, саме таким, яким він виглядає зараз. З чуток він людина заможна, може доплатив скульптору? А може, як звичайно, все сталося стихійно. Однак ще більш дивно було бачити на Жванецькому жилетку Леніна. Залишилося тільки чисто по-ленінськи засунути під пахви великі пальці рук. (І тут, дідько, політика!). Наявний лише один безперечний успіх автора - портфель.

На відкритті "джентльмен" Олег Филимонов виголосив щиросердну промову, в якій, зокрема, констатував: "Будь-яка жінка, яка хоче, може тепер доторкнутись до монументального Михайла Михайловича. А враховуючи його невеликий розмір будь-який письменник поруч із ним може відчути себе великим письменником".

Через дві години завирував традиційний карнавал. Сотні дітлахів якимись хитрими пристроями видавали звуки, що нагадують істеричні повискування папуг. Повна звукова ілюзія джунглів. Особливо, коли з'явилися громадяни у масках звірів.

Урочиста процесія несла портрети, (зроблені в стилі зображень членів Політбюро на першотравневих демонстраціях), відомих одеських письменників, разом з їхніми висловами. Сподобалося звертання В. Катаєва: "Пети! Не будьте гавриками!"

Голова колони була риб'ячою. Мовляв, все знає й мовчить. Потім, несподівано пропливла величезна каравела з пошарпаними матросами й дещо пом'ятою Катериною II. Однак, їхня гармата вистрілила якісно. Дехто навіть пригнувся. Після п'ятдесятиметрової тигрової гусені (чомусь!) з лампочкою, що горіла на лобі, виплив ліричний лозунг: "Чорні брюки - емблема смутку, білі брюки - емблема кохання". Мабуть, на відміну від велелюбного Ріо де Жанейро, одесити підкреслювали сумну сторону - наступна партія громадян носила саме чорні штани. Колону дещо пожвавив загін козаків, попереду якого везли на автомобілі велетенську паляницю хліба з цебром солі (натяк типу: солі не шкода!). Заклик був патріотично-лаконічний: "Ще не вмерла Гуморина!"

Коли поряд протанцював натовп Майклів Джексонів, раптом на трибуні матеріалізувалася фігура, новообраного мера Едуарда Гурвіца. Одягнутий він був демократично просто: світла вітрівка, що тріпотіла на вітрі як знамено, і (нарешті!) білі брюки. Певно, емблему кохання Гурвіц приберіг для себе.

Колега з НТБ розповів, що керівництво дало йому завдання відшукати на Гуморині, щось закулісне. Він вирушив на пошуки боделанівців. Насилу виявивши їх, він почув: "Ця Гуморина - зі сльозами на очах. Молодь ігнорувала свято" і подібне. "Вихід у люди" Гурвіца спростував ці вигадки. Хоча на його появу, враховуючи напружено-кілерське становище - не чекав ніхто. Напевно, тому він і подумав: "Саме час!"

Почався приступ радощів. Істерія зростала. Сила-силенна народу стала простягати до нього руки, немов би до естрадної зірки. А одна пані вирішила виявити свою любов, розмахуючи переляканим пуделем. Загадкова, немов у чеширського кота, усмішка Гурвіца самовдоволено майоріла над натовпом. Коли він почав спускатися з трибуни, бульдого-пикі охоронники частину долонь відсторонювали. Я підліз справа до щасливого переможця і попрохав поділитися своїми почуттями з газетою "День". Тріумфатор, якого і далі супроводжували охоронці, встиг крикнути, як професійний революціонер перед дверима Охранки: "Щоб "День" був світлим!..". І за це-дякуємо!

Після загону одеських наречених (одна з яких за своїм обсягом і наявністю родимки наблизилася до образу Наталі Крачковської), закінчували ходу справжні, суворо-похмурі вартові порядку.

Через передвиборні колізії була зім'ята і збіднена концертна програма. Приїхала максимум одна третина торішніх "професійних носіїв гумору". Але так "згасити" публіку на стадіоні як це зумів зробити Андрієнко (що не виступав торік) - не вдалося нікому. Не дивлячись на абсолютно фантастичний костюм Головного Довгоносика і ще більш неймовірні туфлі на тридцятисантиметровій платформі (більші, аніж у легендарної групи "Kiss") - "потішний" монолог про наркоманію настрій звів до нуля.

Увечері перед будівлею міськадміністрації відбувся великий концерт. А вранці, комендант мерії розповідав у буфеті, здираючи з вареного яйця шкаралупу, що героїчно опиралася, що боделанівцями готувалася провокація. "Нашою охороною були затримані 34 молоді особи, - сказав він голосом, що нагадує рипіння шестерень іржавого, але ще робочого будильника, - які вишикувавшись ланцюжком намагалися давити на натовп з 5 тисяч осіб, розраховуючи на "принцип доміно". Ми їх вирахували, - він засміявся зі скреготом, розламавши яйце навпіл, - поклали край неподобству і все пройшло нормально"...

Покидаючи свято сміху, багато хто ловив себе на думці, що політичне протистояння може вивести з ладу будь-який карнавал. Але все-таки Одеса "приколювала" навіть своїми буденними вивісками. Наприклад, за тими райдужними словами, що горять електрикою,: "Крик душі" приховувався звичайнісінький гастроном. А поряд неонова феєрія, що виблискувала, як діамантове кольє, на тлі чорного оксамиту одеських небес, продемонструвала світові задоволене нехитре повідомлення: "ЇСТІВНЕ".

Вже у Києві я чисто "на автоматі" читав вивіски, а тут все: продтовари, промтовари, продтовари, пром... Проте жінки у нас гарніші! (Справа смаку, звичайно.)