Одуріанська хроніка

Історія ця трапилася в Індійському океані під час десятого рейсу науково-дослідницького судна "Академік Вернадський".

На підході до Сінгапуру до нас, у лабораторію морської геофізики, прийшла завідувач ботанічного музею, старший науковий співробітник Інституту ботаніки НАН України Дар'я Микитівна Доброчаєва і урочисто мовила: "Друзі мої, у вас є рідкісна нагода і шанс побачити і попробувати дуріан - один з найунікальніших і найдивовижніших плодів у світі. Цей плід, напевне, єдиний, заради котрого люди, що звикли до нього, ладні ризикувати життям".

Нам ризикувати життям не хотілося. Але "побачити і попробувати" дуріан ми все-таки зважилися. Трохи про нього.

Малайське дерево дуріан відноситься до сімейства баобабових. Має крупний (до 4 кг) плід з великими і гострими шипами. Вид і форма плоду - незвичні й оригінальні. Але найзнаменитіше і найнеймовірніше у ньому... гидотний запах і гідний подиву смак. Плід поширює запах неймовірної інтенсивності та консистенції. Перебуваючи поблизу дуріану, неможливо не здригнутися. Одним він пахне "тухлими яйцями", іншим "гнилим м'ясом", третім "козлом, що наївся часнику" і тощо й абощо. Але в одному майже усі одностайні. Плід дуріану - найсмачніший у світі. Дуріан описують так: "Нагадує бланманже, чудовий, як свіжозбиті вершки". І ще: "Дуріан не можна назвати ані кислим, ані солодким, ані соковитим, але ці якості йому й не потрібні, оскільки він - довершеність". Але пишуть і так: "Дуріан можна порівняти з французьким кремовим тістечком, котре протягли крізь каналізаційну трубу".

Отже, вперед за дивом природи! Але тільки на останній день перебування у Сінгапурі нам пощастило. Ми купили один плід.

Аби його "козлиний запах" не бентежив решту учасників експедиції, я вирішив плід гарненько запакувати і подалі заховати. Вклав його у потрійний целофановий мішечок, котрий міцно зав'язав. А мішечок кинув у спортивну сумку, котру закрив на "блискавку". А сумку сховав у лабораторний стіл, котрий наглухо закрив. А лабораторію замкнув на ключ. І полегшено зітхнув. Та все дарма! Попри всі мої мудрування, "п'янкий" запах нашого дуріану, подолавши всі перешкоди з разючою швидкістю почав ширитися судном. Слід ще додати, що лабораторія морської геофізики, звідки "випромінював" дуріан, знаходилася у дуже велелюдному місці - поряд з камбузом і їдальнею особового складу. Учасники експедиції підходячи до їдальні і сидячи за столами вертіли головами, крутили носами, поглядали один на одного і кисло посміхалися. Зловісний і огидний запах почав проникати у всі приміщення на судні. Пошук джерела смороду було поставлено на офіційну основу. І цим зайнявся сам боцман зі своїми людьми. Було навіть запущено версію про те, що це підступи "клятих капіталістів", котрих у Сінгапурі безліч. Життя спонукало мене і моїх друзів до негайного рішення. Порадившись, ми вирішили дуріан з'їсти. Негайно.

Я, геофізики Михайло Бевзюк і Валерій Соловйов помили руки і сіли за стіл. Я дістав плід і впевненими, як у хірурга, порухами зробив на дуріані надріз. Таємна вечеря почалася. Ми з'їли по маленькому шматочку диво-плоду. Він справді виявився незвичайно ніжним і приємним на смак.

І в цей момент блаженства ми раптом згадали про Дар'ю Микитівну, про те, що дуріан вона у Сінгапурі не знайшла і про те, що плід їй вкрай потрібен для ботанічної колекції.

Порадившись, ми ухвалили одностайне рішення. Трохи надрізаний плід ми жертвуємо для науки. Ми покликали Дар'ю Микитівну й урочисто вручили їй трохи поранений дуріан. Емоційна, весела і віддана своїй справі Дар'я Микитівна була в ударі. Її приводив у захоплення будь-який новий експонат у ботанічну колекцію. Але дуріан!

Нині дуріан знаходиться у ботанічному музеї. Фахівці повністю відтворили його первісний вигляд. І наш невеличкий надріз майже не помітно. Але мені розповідали, що якось один уїдливий відвідувач якось та помітив невеличкий гандж на дуріані й запитав, що це таке. І дівчина-екскурсовод йому відповіла: "Його намагалися з'їсти геофізики". Відвідувач був обурений: "А куди дивився сторож?"