«Не завдяки, а всупереч!»

Великий показ з полотен раннього періоду творчості і нових культового львівського й амстердамського художника Романа Жука «Я все ж тебе кохаю» відкрили у Національній галереї мистецтв ім. Бориса Возницького — у Палаці Лозинського (вул. Стефаника, 3).

Роман Жук народився 1955 року в місті Тлумач, що на Івано-Франківщині. Мистецьку науку здобував у Львові — в Інституті прикладного і декоративного мистецтва (викладач з фаху — Карло Звіринський).

Кілька років працював викладачем на кафедрі живопису альма-матер. З 1987-го провадив активну виставкову діяльність по всьому світі. На експозиційній мапі художника, зокрема, — Торонто, Афіни, Познань, Атланта, Нью-Йорк, Сіетл, Токіо, Гаага, Мюнхен, Антверпен, Москва, Київ, Женева... Список можна продовжувати. Вже понад 30 років живе і працює в Амстердамі (Нідерланди).

Мистецтвознавці говорять, що Роман Жук у 1980-х стояв біля витоків сучасного українського мистецтва разом із засновниками вітчизняного трансавангарду Арсеном Савадовим та Георгієм Сенченком. І додають, що самобутня живописна манера, сформована упродовж 1990-х, ґрунтується на ретельній проробці площини полотна, на перетворенні традиційних жанрів (натюрморту і портрета) в загадкові оповіді, «приправлені» сюрреалізмом в дусі Рене Магрітта і Макса Ернста.

Сам Роман Жук розповідає, що завжди намагався бути своєрідним художником: «Не у тому, що я малюю, але у тому, як я малюю, не маючи на увазі техніку. І кожна моя виставка — це розкритий назовні мій внутрішній світ, моя душа. А Львів у цьому світі посідає для мене особливе місце».

НАТЮРМОРТ З БАНАНАМИ. 2000 РІК

«Попри пандемію, ми темпів не збавляємо, а нарощуємо», — говорить директор Львівської національної академії мистецтв Тарас ВОЗНЯК і запрошує відвідати виставку гостя з Нідерландів, бо, каже, як завжди, буде бомбезно!

— Роман Жук, попри те, що вже багато років живе і працює в Амстердамі, залишається львівським художником і є класиком українського живопису, — розповідає «Дню» культуролог Тарас Возняк. — Цей класик залишається навдивовижу молодим. Хто відвідає виставку, побачить, який це юний художник. При тому це — безсумнівний майстер композиції і колористики. Наприклад, у вибудовуванні натюрмортів я можу його порівняти хіба з Джордо Моранді (італійський живописець і графік, творець метафізичного натюрморту, 1890 — 1964. — Т.К.). Твори Романа Жука розсіяні по світі, тому нам важливо зробити оцю, напевно, етапну виставку для нього. Я не хочу сказати, що це — підсумок життя, але якась істотна дуже пуанта в його творчості, з однієї сторони, а з другої — щоб привернути ще більшу увагу до його робіт в Україні. Наскільки я знаю, досить серйозні колекціонери мають його роботи, і я не переживаю, що ці роботи десь пропадуть. Але про те, що є в світах, складно говорити...

— Чи відразу погодився художник на виставляння у Львові?

— Так. Відразу. Бо ми особисто знайомі багато років. Також, безсумнівно, він погодився, бо побачив, якого рівня виставки ми робимо зараз в галереї. Стати поруч з професором Володимиром Будніковим, чи з Владою Ралько, чи з Олександром Ройтбурдом для Жука — це саме той формат, в якому він належно експонуватиметься. Бо, як ви правильно зауважили, для художників є дуже істотним, в якому контексті він буде показаний. Якщо це щось не надто реномоване або деградувало до маломістечкових форматів, то тоді така виставка для такого майстра, як Роман Жук, просто не має сенсу. В нашому випадку він є абсолютно топовою особистістю, яку ми представляємо, і для нас це — величезна честь. Водночас він реномує і піднімає рівень наших виставкових залів. Бо, в кінцевому результаті, не дивлячись на те, що ми і музей, і заповідник, з огляду на замки, маємо формальну назву «Галерея», а галерея повинна представляти актуальні, живі твори живого мистецтва, а не тільки мистецтва, припустимо, XVI сторіччя, що теж потрібно! Але ми повинні так само відображати живий мистецький процес. І відображенням живого художнього процесу є ця виставка Романа Жука.

НIЧ, КВIТИ. 2008 РІК

— А як прокоментуєте назву виставки?

— Вона дуже ніжна і романтична — «Я все ж тебе кохаю». Для чоловіка зрілого віку дати таку назву виставці є справою відважною!

— Чи не виникло складнощів в організації показу через пандемію й карантинні обмеження?

— Це все — міфи! Нас нічого не зупиняє. Я знаю, що більша частина культурних установ майже померла через коронавірус. Щодо нас, то ми за останні півроку, в часі того нещастя — ковіду, зробили топові виставки не тільки для Львова, а й для України. Робимо не завдяки, а всупереч!

Оглянути виставку Романа Жука «Я все ж тебе кохаю» встигнуть всі охочі — показ у Палаці Лозинського триватиме до 31 жовтня. А прийти варто-таки, бо, за словами Тараса Возняка, через полотна цього художника «на свій, метамодерний, спосіб промовляють як сучасність, сьогодення, так і традиція — від грецької архаїки до Мерилін Монро».