Музейники Дніпра – про перлини колекції

У Дніпрі триває карантин. Усі музеї, як і інші громадські заклади, не працюють. Але це не привід для культурної ізоляції. Тим паче, дніпровські музеї ведуть активне онлайн-спілкування в соціальних мережах. Так, у Дніпропетровському художньому музеї започаткували нову рубрику під назвою «Музейники — про перлини колекції».

У межах такого незвичного спілкування мешканці Дніпра й усі, хто завітає на фейсбук-сторінку художнього музею, матимуть нагоду ознайомитися з унікальними текстами наукових співробітників та співробітниць про значущі твори мистецтва із колекції Дніпропетровського художнього музею.

«Розпочинаємо з історії про картину, яка вже незабаром — ми віримо в краще — буде представлена в оновленій експозиції...» — зазначають працівники музею.

Зокрема, заступник директора з наукової роботи Сергій НЕСМАЧНИЙ ділиться маловідомою інформацією про «Портрет Павла Руденка» Володимира Боровиковського: «Цю картину придбав 1904 року Дмитро Яворницький на хуторі Сичкарівка Новомосковського повіту в родича колишнього запорізького старшини Павла Руденка. За родинними переказами, картину написав саме Боровиковський. 1947 року цей портрет було передано до музею, де після реставрації десять років по тому він став постійним «мешканцем» основної експозиції».

«ПОРТРЕТ ПАВЛА РУДЕНКА» ВОЛОДИМИРА БОРОВИКОВСЬКОГО / ФОТО З ФБ-СТОРІНКИ МУЗЕЮ

За інформацією науковця, на полотні зображено шляхетного полтавського старожила, бургомістра місцевого магістрату. Походив Павло Руденко із козацької родини, був приписаний до Корсунського куреня і дослужився до звання бунчукового товариша. Після ж розформовування останнього оплоту козацтва — Запорізької Січі Павло Якович не загубився в умовах нових життєвих реалій і зумів успішно влаштувати свою кар’єру.

«Вбрання Павла Руденка цікаве деталями та їхнім живописним виконанням. Чоботи, рукави і подоли верхнього каптана написані в площинній манері, в традиціях козацького портрета. Нижній білий каптан виконано зовсім по-іншому — м’яко, за допомогою світлотіньових градацій і, подекуди, кольорових рефлексів, завдяки чому відчувається фактура білої шовкової тканини. Так само предметно написано «слуцький» пояс Руденка.

У поєднанні козацького поясу і новомодної краватки-метелика проступає певний стилістичний різнобій костюма «людини перехідної епохи».

Реалістично, м’яко, пластично Боровиковський прописує обличчя своєї моделі, з короткими вусиками, маленькими очима та подвійним підборіддям. Із портрета владним поглядом дивиться впевнений у собі та своєму становищі полтавський бургомістр...» — ідеться в тексті Сергія Несмачного.