Мирослав Яремак: "Виховати Франкенштайна"

Розмову вів Юрій АНДРУХОВИЧ, "День"

Про те, що в Івано-Франківську відновила свою діяльність мистецька територія "с ОБ`ЄКТ", "День" уже згадував. Перші кроки галереї після відновлення ознаменувалися кількома вельми помітними акціями та щоразу більшим напливом відвідувачів.

Ми зустрілися із керівником "с ОБ`ЄКТу" художником, дизайнером та акціоністом Мирославом Яремаком. Ось лише декілька фактів із його curriculum vitae (загалом настільки багатого й насиченого мистецькою активністю, що тут неможливо подати його повністю): виставки в Німеччині, Австрії та Іспанії, бієнале "Spatia Nova" в Санкт-Петербурзі, 4-те міжнародне бієнале мініатюрного мистецтва в Горні Мілановач (Югославія), "EvropArt` 97" (Женева, Швейцарія), "Ангели над Краковом" (Польща)... Я свідомо вибрав тільки деякі з "позаукраїнських" акцій. Зрештою, мої запитання стосуються дещо іншого контексту.

- Чи вважаєш ти провінцією Івано-Франківськ?

- Звичайно, але його провінційність визначається не стільки віддаленістю від центру, скільки цілковитою відсутністю динамізму. Насамперед це економічна провінційність - тут не обертається і сюди не припливає нормальний капітал. Гроші динамізують людей, змушують їх крутитися, шукати й вибирати, гроші диктують і стимулюють. За відсутністю тут капіталу нам залишається інша можливість: динамізувати самих себе через якісь паралельні, неекономічні чинники...

- Коли ти свого часу починав утілювати ідею створення певної "мистецької території", тобто своєрідної житлоплощі" для мистецьких програм та акцій, ти, безумовно, зіткнувся із чинником цієї провінційності. Як, виходячи з цього, ти будував свою ідеологію?

- "с ОБ`ЄКТ" був і лишається для мене актом моєї творчості. Класичне уявлення про художника як про людину, що водить пензлями по полотні, як відомо, вже давно застаріло. Виявляється, у певний момент пензлів і полотна стає не досить. Можна, скажімо, розкладати на землі камені якимось химерним чином або пересувати предмети в просторі. Матеріалом для творення може бути все. Для мене таким матеріалом є ця територія, я хочу ініціювати дії певних суб`єктів - творчих особистостей - усередині певного об`єкта - цього приміщення. Це важко порівнювати з класичним варіантом малювання картини на полотні, але це явище має ту саму природу. Це зовсім не політична, ідеологічна, комерційна або якась там громадська діяльність, це моя творчість...

- Тоді що є остаточним творчим ефектом, до якого ти прагнеш? Виникнення цієї території?

- І так, і ні. Це радше лише частина загального проекту, його етап. Найближчою метою є "перетворення людини". Зараз я поясню, що маю на увазі, бо це якраз безпосередньо стосується згадуваного тобою чинника провінційності. Виявляється, у Галичині дуже відчутний брак особистостей. І водночас люди тут ніби бояться ставати особистостями. Можливо, це синдром того великого перехрестя, на якому всі топчуться, і безпечніше просто "не висовуватися". Поява у такій ситуації кількох яскравих "стовпів", гадаю, могла б динамізувати цю провінцію. Скажімо, якби мером нашого міста був якийсь непересічний, навіть ексцентричний тип, то це дуже й дуже змінило б тут усе на краще. Саме таку мету мала моя акція "альтернативний мер", яка, до речі, й досі триває. Однією з цілей мого "с ОБ`ЄКТу" є надання можливостей для самореалізації тим людям, які хочуть засвідчити себе, мають потребу динамізувати провінційну ситуацію чимось радикальним, виявити себе як "інших".

- Отже йдеться про своєрідну провокацію середовища...

- Так. Причому це не обмежується Франківськом. Хтозна, може цей "с ОБ`ЄКТ" і не має жодного значення для України в цілому, а може й має. Ми тут кажемо "провінція", але невідомо, чи в іншій провінції, десь, наприклад, на Сході, не твориться щось справді цікаве. І якщо говорити про контакти, то мені більше йдеться про контакти не зі столицею, а з якимись дивними і далекими регіонами, де нібито вже нічого цікавого й творитися не може. Сьогодні - це "терра інкогніта". Я знаю, що твориться в Польщі або Чехії, чи там Австрії: певні панівні й маргінальні тенденції, імена. Але що робиться в нас на Сході?

- Гадаю, це досить серйозна драма. Я особисто бачу об`єктивну загрозу нашій сподіваній нормальності й - даруй це слово - цивілізованості, і вона полягає в тому, що різке прогресування столиці досягається винятково за рахунок нищення провінції. Навіть шляхом відтягування із неї до Києва тих-таки особистостей. Як наслідок - одне "зразково-показове", постмодерне, динамічне, нафаршироване технологіями, космополітичне (яке там іще?) столичне місто, а навколо нього - якесь велетенське за площею Невідомо Що...

- Але через посередництво таких окремих мистецьких територій цьому можна протистояти. Тобто Невідомо Що наповнювати Чимось... Створити таку "мережу взаємного відчування"...

- Але тут, у межах цього приміщення, маємо також спробу суто комерційну. Тут висять якісь картини, малюнки і їхнє призначення - бути проданими. Що ти скажеш про це зіткнення мистецького з комерційним?

- Воно справді існує, але тільки у вимірі ідейному. На практиці ж твори мистецтва в усі часи продавалися й купувалися. Навіть розкидані на піску камені можна продати, якщо все відповідно підготувати й обставити. Інша річ - первинна чистота мистецьких інспірацій. Хоча, за моїми спостереженнями, переважна більшість художників здобуває свій фах для того, щоб заробити ним собі на життя. І так повинно бути. Бо це професія - з усіма наслідками. Усе це часом досить жорстко - через самообмеження, втрати, внутрішні компроміси. У мені завжди живе страх того, що можна розгубити все, що тобі даровано. Бо воно ж насправді не зовсім твоє, воно тобі лише подароване, можливо, що й тимчасово. Свого часу я відмовився від дуже багатьох реальних можливостей - участі у престижних проектах, переїзду до столиці, знайдення своєї арт-ринкової ніші чи то в межах України, чи то Східної Європи. І, повір, відмовився зовсім не через лінощі...

- Тобто ти сидиш у Франківську, тому що деінде боїшся втратити самого себе?

- Ну, це занадто голосно. А втім, наше місто спокушає тим, що воно "табула раса". Тут мешкає майже двісті тисяч людей, які в першому поколінні є міськими. Вони вже орієнтуються в транспорті, каналізації, автомобілях чи відеомагнітофонах, а от у міській культурі - ще ні. Це незаповнений простір їхньої свідомості. Що їм покажеш, як усе це подаси - так воно й буде. Ти маєш тут і цілковиту свободу, і абсолютну відповідальність. Міра цієї відповідальності дуже інтригує. Вони заходять сюди просто з вулиці, зацікавлені, скажімо, новою вивіскою. Розглядають усе, що тут зібрано. А те, що тут зібрано, воно в принципі нікому не потрібне - для виживання. Але для життя ще й як потрібне! Бо людина має не тільки виживати, але й жити. А в нашому соціумі все поставлено так, аби ці дві речі вважались одним і тим самим. Це ж порушення ієрархії! Ми внаслідок цього порушення маємо те, що в нас люди, які стоять при владі, тобто визначають долю суспільства, цілком не орієнтуються в культурно-мистецьких явищах. Гірше того, вони навіть не усвідомлюють, що зобов`язані в них орієнтуватися!

- Знаєш, на мій погляд, ця недорікуватість влади сама собою свідчить про її некомпетентність. Якщо людина не здатна дати собі ради з граматикою, то вона тим більше неспроможна керувати суспільством... Це найбезпосередніший показник усього того сміття, яке там засіло, в її свідомості. Дикість нашої ситуації полягає в тому, що люди, які елементарно не вміють сформулювати думку, на жаль, мають усі шанси для карколомної політичної кар`єри. Але ми трохи віддалилися від твого "с ОБ`ЄКТу"...

- Так от, він якраз і існує для того, аби це змінювати. Аби ця - даруй мені слово, якого не любиш, - еліта усе-таки якось та й формувалась. Я ж казав про "перетворення людини". Сьогодні моєю метою є перетворення якого-небудь конкретного, наприклад, бізнесмена, прагматика. Відкрити в ньому ще щось, якусь цілком несподівану і потужну грань - потяг до мистецтва. Виховати в ньому смак і стале зацікавлення усім, що тут відбувається - для початку...

- І саме він був би твоїм витвором?

- Так, бо я мав би відкрити йому очі на те, що добре. На увесь цей світ. Знаєш, виховати якогось такого позитивного Франкенштайна... Це вже потім - галереї, аукціони, арт-бізнес. Я готовий усе це йому віддати, бо це не моє. Але спершу він повинен відбутися. На це сьогодні спрямовано мої мистецькі амбіції.