Людвисарське мистецтво

У Львові відкрили виставку дзвонів і гармат. І не тільки

Експозицію, яка знайомить з ливарним мистецтвом Галичини XIV – XIX  століть, демонструють в Історичному музеї – у кам'яниці Корнякта (площа Ринок, 6). 

«Найбільш репрезентативними творами ливарного ремесла є дзвони та гармати, які відгравали важливу роль як у повсякденному, так і в мілітарному житті», – зазначив на відкритті експозиції «Дзвони чи гармати» завідувач відділу «Музей історії науки і техніки» ЛІМ Петро Слободян. І додав, що лиття дзвонів завжди – вкладання значних коштів, позаяк основа бронзи – коштовні мідь і олово, а процес виготовлення забирає багато і часу, і роботи. «Можновладці, жертводавці (та й майстри) вважали за честь закарбувати в написах на них пам’ять про себе. Також дзвони й гармати щедро декорували орнаментом, іконами, маскаронами тощо і багато з них, поза сумнівом, – шедеври ужиткового мистецтва», – вважає музейник.

Найкращим матеріалом для лиття дзвонів є олов'яна бронза, з якої також виливали гармати. Тому одні часто ставали сировиною для інших. Приміром, Жовківський дзвін вилитий коштом короля Яна ІІІ з трофейних турецьких гармат. Проте частіше ставалося навпаки – випадки реквізиції дзвонів у Галичині для потреб воєнної індустрії відомі від початку XVIII ст., а найбільш масовими були під час І Світової війни. Щоби не допустити знищення найцінніших пам'яток ливарництва , в Австро-Угорській імперії навіть створювали наглядові комісії. У Східній Галичині до цієї справи активно долучився Кароль Бадецький – в. о. обов’язків директора Міського архіву Львова та установ, що належали до нього. За нотатками Бадецького, у цей період було реквізовано 2 333 дзвони вагою понад 186 тонн. 

На відкритті виставки «Дзвони чи гармати» згадувалося про те, що великий дослідницький матеріал про історію людвисарства та дзвонів, зібраний Каролем Бадецьким, став підґрунтям для проведення 1920 року в Національному музеї ім. Короля Яна ІІІ (1940-го був об’єднаний з історичним музеєм Львова як Львівський історичний музей) виставки людвисарського мистецтва. 

Демонстрували її у вестибюлі та готичній залі кам’яниці Корнякта. Експозиція складалася з двох розділів. Перший був присвячений давній артилерії, другий – дзвонам та іншому ужитковому литву. «На виставці були показані три дзвони, врятовані від знищення стараннями Кароля Бадецького. Два з них і нині є в колекції нашого музею, а третій після виставки повернули церковній громаді в Роздолі, де він і дотепер служить», – розповідає Петро Слободян. 

Вже з XIV століття Львів стає центром ливарних ремесел. Свідчення цього – найдавніший в Україні дзвін «Дмитро» (1341). А найбільшим дзвоном є «Кирило» (1783). Але майстри-людвисарі виливали не тільки дзвони та різні ужиткові речі, а й гармати. Наприкінці XIV ст. у Львові згадується ливарник гармат Гануш. У XIV – XIX  ст. у Львові працювало багато династій ливарників – Герле, Франке, Полянські, Мозери та інші. Виставка людвисарського мистецтва 1920 року, власне, і надихнула працівників Історичного музею на створення через 100 років експозиції про львівське ливарництво «Дзвони чи гармати». 

Показ-2020 також складається з двох частин. У першій – дзвони та різні ужиткові твори ливарного ремесла – зокрема, посуд та свічники XVІ – XIX ст. Доповнюють тему фотографії старовинних дзвонів. У другій частині виставки – 18 гармат зі збірки ЛІМ, які є творами львівського людвисарського мистецтва XVІ – XIX ст., зокрема так звані «апостолки» роботи Івана Полянського та дві гармати роботи Леонарда Герле. Також демонструються дві гармати старого зразка, вилиті львівським майстром художнього металу Василем Качмарем 30 років тому – у 1990–1991 рр.

Експозицію представили директор Львівського історичного музею доктор історичних наук Роман Чмелик та куратори показу «Дзвони чи гармати» – провідний науковий співробітник ЛІМ Тарас Рак і завідувач відділу «Музей історії науки і техніки» Петро Слободян.

Художнє оформлення виставки – Світлана Олексенко, Христина Маліновська, Ольга Аржанова, Юрій Рябий, Мар’ян Бабирецький та Роман Геринович.