Квітник гумористів у міському саду Одеси
(Продовження. Початок див. «День» №№ 87, 92)
Частина 3
Суперальянс штурмана бомбардувальної авіації
А ось вельми схудле обличчя творця жіночих образів: хоч касирок, хоч пенсіонерок (як, приміром, та чудова бабця з лікарняної черги, котра повторює ніби заклинання: "Мабуть, з'їли чогось?!"). Отже, Юхим Смолін.
- Куди зник, розтанув чи розчинився письменник Смолін?
- Мало того - він зараз, практично, напився...
- Так, це привід... Останні ваші публікації про літаючі п'яні вантажівки я читав у "Літературці" 1989 року.
- Річ у тім, що я, на жаль, перейшов на телебачення. Це всепоглинаючий монстр. Фактично ні на що інше не залишається часу.
- А ви особисто ведете яку-небудь передачу?
- Це найбільша помилка всіх авторів, крім мене. Тому я такий удатний. Я не вважаю, що передачі будуть чудовими, коли вести їх особисто. Насправді: що менше втручатися, то краще.
- Не скромнічайте. Ви чудово читаєте свої речі.
- Я не скромнічаю. Слово честі! Актори повинні займатися лицедійством. Ведучий - окремий фах. Ми, на щастя, поступово (мабуть, я не доживу, мені 51 рік) наближаємося до того часу, коли кожен займатиметься своєю справою.
- Ви знаєте, я за освітою інженер-металург, але займаюся зараз вами, а не твердими сплавами. А ви, перепрошую, яку професію маєте?
- Я штурман далекої бомбардувальної авіації.
- Ну от і приїхали - письменник Юхим Смолін, виявляється, нелогічний.
- За Радянського Союзу - мені було зовсім непогано... І все-таки, я вважаю, моє - лише сценарії. У мене "закадрова" діяльність.
Втручається розкішна й "роздіамантована" супутниця письменника. Скоріше "закадрована"!
Третім ешелоном підкочується кіногусар і "душка" пан Панкратов-Чорний. Спершу він запропонував пані сісти в крісло, а тоді пояснив: "Коли вона сидить - думки в неї ще цікавіші". Пауза. "На нарах і в одиночці... Жартую, жартую".
Повертаємося до письменника.
- Юхиме, чому ви рідкісний гість на естрадних підмостках?
- Коли запрошують - приїжджаю. Я нічого не роблю, аби штучно запліднити цю ситуацію. По-булгаковськи: "Ніколи в них нічого не просіть. Самі прийдуть і запропонують". Не можна сказати, що вони прямо з ніг збилися, щось пропонуючи, але часом - трапляється. А коли просять - не ламаюся... Стосовно особистого життя (про яке я лише збирався запитати. - К.Р.), то в нас із Оленою - велика драматична доля.
Письменник цієї історичної миті обійняв, як заведено, свою красуню за плечі.
- А що ви, Олено, на це скажете?
- У нас - суперальянс! - відказала "доля".
Смолін з криком (Кі-я!) хвацько й по-бойовому рухає рукою. На цій урочисто-каратистській ноті я переходжу до Олександра Панкратова-Чорного.
Дослідник жіночих ніг і звивин
- Якось ви сказали в інтерв'ю одну парадоксальну річ. Я хочу, аби ви її зараз підтвердили. Отже, ви помітили, що цінуєте жінок винятково... за розум. Це правда?
Так. Бо жінки настільки розумні, що можуть швидко ввести чоловіків в оману, доводячи, що вони розуму не мають. Отак!
- Круто закручено. А як же ноги?
- Ноги - продовження їхніх звивин.
- Тобто, чим довші ноги, то...
- Цілком точно - то довші звивини. І вельми цікаво: чим кривіші ноги, то звивини мобільніші й активніше працюють...
- Відірвемося від ніг. Олександре, чи ви часто підступно послуговуєтеся своєю чарівністю?
- Ніколи не послуговуюся. Не знаю, чи є вона в мене загалом.
- Та є, є - не хвилюйся! - штовхають у бік Панкратова-Чорного його приятелі.
- От бачите - зі сторони підтверджується. Мабуть, у них її немає - й їм помітніше. Хоча хрускіт доларів важко собі уявити, не маючи їх у руках.
- Скажіть, а за сценарієм фільму, який згодом "вистрілив", уже було видно, що це - клас.
- Йдеться про "Ми з джазу"?
- Я спеціально не згадав назву...
- Так, в принципі ясно було й зі сценарію. Бородянський і Шахназаров - професіональні драматурги.
- Це була не перша постановка Шахназарова...
- Так, до цього він зняв фільм "Добряки" з Жорою Бурковим у головній ролі. Вельми непогана картина.
- Можна хронологічно побудувати такий ряд улюбленців публіки: Алейніков, Бурков, Панкратов-Чорний?
- Не мені його будувати - вам. Проте бути в такому ряду - почесно.
- Стосовно "сердечності" ваших героїв. Ви багато вшиваєте власних нервових клітин у душевну тканину образів?
- Усі. Й лише згодом - плюс майстерність, плюс пластика і школа.
- Я знаю, що вам не лише нервових клітин, а навіть майна не шкода. Подейкують, розлучуючись зі своїми дружинами, ви залишали їм квартири, машини тощо. Це так?
- Цілком.
- І скільки разів?
- Таємниця. Скажімо так - багаторазово.
Про еволюцію чоловіків серед жінок
Наштовхуюся на іменинника вже 50-річного Михайла Мішина. Він оцінююче спочатку зиркнув на мене як на того, котрий чіплявся зі своїм інтерв'ю, а тоді на пані, котра стояла поруч. Мені: "Два запитання".
- Що для вас означає гарна пані?
Пані: "Це - я".
- А в житті Мішина?
- Гарні пані в житті Мішина - це не предмет для обговорення. Це предмет для дії. (Тут його позиція точно збігається з Карцевською. - К.Р.). Коли ти в змозі - слід діяти, коли вже ні - милуватися, коли не можеш милуватися - пам'ятати, які вони прекрасні. Отака еволюція.
- У п'ятдесят вона завершується?
- У п'ятдесят - вона щойно починається. П'ятдесят - це "полтиник". Рубль - уже гроші. Отже, ціна зростає...
На цій оптимістичній грошово-віковій темі я розлучився з "гумористичними вершками" СНД. Проте, підрахувавши асигнації у власному гаманці, відразу збагнув - час спати. Тим паче - друга година ночі. Навіть для казок - час занадто пізній.
