МЕНЮ

Коли мрія стає роботою

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото «Дню» надала Леся КІЧУРА
3 березня, 2020 - 09:41
Виповнилося три роки соціально-книжковому проєкту «Добрі мамині казки»

14 лютого 2017 року провідний редактор літературної частини львівського Театру ім.Марії Заньковецької, кандидатка наук із соціальних комунікацій Леся Кічура написала пост у Фейсбуці про те, що мріє видати власну збірку казок. І збірка невдовзі вийшла — 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей.

Проєкт активно розвивається, бо тепер тих збірок уже п’ять — «Добрі мамині казки» (2017), «Магія Різдва» та «Мандри» (2018), «Улюблені» та «Музей іграшок» (2019). На поточний рік заплановано видрук шостої збірки, назви до якої наразі немає, хоча більшість казкопригод уже написана. Обіцяє Леся Кічура й кілька казок для дорослих (на зразок «Як Бог немовлят роздавав»).

Важливо, що три збірки («Добрі мамині казки», «Магія Різдва» та «Мандри») в співпраці з Ресурсним центром Національного університету «Львівська політехніка» видано шрифтом Брайля, з тактильними малюнками, а ще — з авторською, Лесі Кічури, авдіоверсією й у новому поданні — через QR-код. Робота відбувається. І вже розпочалася робота над виданням у Брайлі й озвучуванням книжки «Музей іграшок». 

За час існування проєкту, а він — мандрівний й інтерактивний, авторка «Добрих маминих казок» подарувала книгозбірням, школам, дитячим садочкам та багатодітним родинам орієнтовно шість тисяч книжок.

З гордістю говорить про те, що її казки читають і за межами України — в Іспанії, Італії, Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Франції, Ізраїлі, Німеччині, Польщі і навіть у Новій Зеландії. Книжки замовляють через Фейсбук до свята Миколая, до початку нового навчального року, до Дня матері, до Дня дитини і не лише українці щойно названих країн, і отакий, міжнародний, розголос дуже надихає. 

І, звісно, неабияк радіє з того, що її казка «Ображена гумка» (з першої збірки) увійшла до міжнародного книжкового проєкту «Дитяча українська казка ХХІ століття» («Казковий дивосвіт»), який організували і втілили українці Будапешта. Також з того, що в травні отримає премію імені Наталі Забілої від журналу «Малятко». А загалом співпраця з цим виданням у Лесі Кічури триває доволі давно — з 2010 року.

За словами авторки «Добрих маминих казок», головна мета її проєкту — прищепити дітям любов до читання через особисте знайомство з автором.

— Дуже хочеться, щоби діти уособлювали книжку з тим автором, який її написав, — каже Леся Кічура. — Бо автори — це не лише, приміром, Шевченко, Леся Українка та Франко, які давно-давно померли... Автори — це люди, що живуть у одному місті з маленькими читачами, ходять з ними одними вулицями. І нам дуже хотілося, щоби діти це зрозуміли й уособлювали книжку з її автором. Тому ми й започаткували цей проєкт. Ми — це я і мій чоловік, який багато в чому мені допомагає. Зокрема, робить відеоматеріали, адже ми розробили такий формат, що презентує мультики за нашими казками. А потім ми з дітками бавимося вікторинами — ставимо запитання, робимо всілякі розіграші, роздаємо наліпки. Також розповідаємо, що потрібно для того, щоби стати письменником. А ще в наших книжках дуже багато розмальовок, що теж дуже важливо. Додам, що першу, дебютну нашу збірку ми тричі перевидавали — загальний її наклад шість тисяч примірників.

— Тож у вас випрацювана ціла стратегія...

— Маючи власних дітей, я спостерігала, як потрібно приходити з книжками до дітей, щоби це було цікаво. І дійшла висновку, що треба перетворити книжку на інтерактивну забаву. Моя перша казка написана для сина, і це було 15 років тому. (Згодом цю казку, до речі, опублікував журнал «Малятко».) За три роки народилася донька, і казок ставало більше й більше. Потім я брала участь у зустрічах людей, що пишуть для дітей. Згодом взяла участь у конкурсі, який організувало радіо «Львівська хвиля», з історією про добру Бабу-Ягу, й виборола перше місце! Як подарунок, отримала озвучення своєї казки на кілька голосів. Й тоді зрозуміла, що з казки можна зробити щось дуже цікаве. Тому ми приходили до дітей з озвученими казками. А згодом — і з відеорядом. Крім того, почали ламати стереотипи — тією ж доброю Бабою-Ягою. Також серед наших персонажів, до прикладу, Колобок, який танцює з Лисичкою на святкуванні, і Зайчик, який не чубиться, а товаришує з Вовком... А потім до мене звернулися учасники ФБ-спільноти «Вчительські закамарки», яка об’єднує вчителів початкових класів, і почали запрошувати на зустрічі — в школи і дитячі бібліотеки.

— А не траплялося, що діти замовляли вам під час цих зустрічей нових персонажів?

— Так, було таке. Наприклад, Динозаврика, який у мене з’явився в п’ятій книжці в історії «Медуза, яка бачила динозаврів». Також мені замовляли історію про Янгола-охоронця... Вона буде опублікована в шостій збірці, що вийде у вересні.

— Можливо, вже набули собі постійну слухацьку авдиторію?

— Так, вона велика і це не лише у Львові. На нашій мапі — Тернопіль, Івано-Франківськ, Червоноград, Стрий, Самбір, Броди, Миколаїв. Ми в ці міста часто приїжджаємо, і за один день можемо відпрацювати шість зустрічей.  

— Що з коштами? Це ж недешево...

— На видання однієї книжки потрібно щонайменше 100 тисяч гривень. Говорю і про верстку, і про художнє оформлення, а ми працюємо з дуже добрими київськими ілюстраторами... Тому щоразу шукаємо спонсорів. І це — дуже довгий шлях. І точно знаю, що багато людей саме на цьому шляху втрачають віру в здійснення своєї мрії. Щоби зібрати кошти на одну книжку, мій чоловік, трапляється, розсилає до 150 листів. А ще ж треба мати терпіння дочекатися відповіді... Я на певному етапі теж мало не зламалася...

Донедавна для мене наш проєкт був як хобі. Тепер це — спосіб життя. Пригадуєте, як колись казав Генрі Форд: «Якщо ви ні дня не хочете працювати, зробіть мрію своєю роботою!».