МЕНЮ

Дідух повертається

5 січня, 2019 - 14:31
Чому на Святвечір мак до куті потрібно розтирати тільки у макітрі, корів не можна підслуховувати, а Мороза треба задобрювати – розповіла членкиня «Ентомайстерні Коло» Юлія Васюк

Багато років поспіль етнологи досліджують народні традиції святкування Різдва, які сягають корінням у сиву давнину, коли люди жили за сонячним календарем – Святвечір відзначався у найдовшу ніч, а Різдво означало народження нового Сонця – Коляди. Але мало хто знає, які таємниці зберігає Свята вечеря, що символізує щедра кутя та звідки походять ці та інші різдвяні звичаї.

«Усі вони зародилися ще у дохристиянські часи, пов’язані з сонячним циклом і побудовані за сонячно-господарським принципом, за яким жили наші предки, - каже Юлія Васюк. - У цей вечір віддавали шану «новому» Сонцю, від якого залежав урожай, а відповідно і життя родини. Приготування до святкування тривало увесь день. Господиня робила дванадцять страв, які символізують 12 місяців, але було й тринадцять, бо наші предки зналися на астрономії й іноді додавали 13-й місяць, який забирав надлишкові дні. Кількість страв на столі не була сталою, могло бути і п’ять, і сім, і дев’ять – залежно від статків родини».

 

Про символи множинності і продовження роду

Для столу господиня брала найкращу, найбагатшу скатерку, але голий стіл застеляти не можна було. Від злих сил по чотирьох кутках клали зубчики часнику, додавали кілька мідяків, щоб гроші в оселі водилися, притрушували сіном і вже тоді покривали скатеркою. Окрім мисок і ложок для членів родини, ставили чистий посуд і для померлих родичів. Наші пращури вірили, що вночі на гостину можуть завітати душі померлих, адже Святвечір - свято усього роду, не залежно чи живі члени родини, чи ні.

З появою першої зірки родина сідала за стіл, ніхто в гості не ходив, бо виходити з дому на Святвечір вважалося поганою прикметою. Головною стравою на столі була Багата кутя – так її називали, тому що містить багато складників: і мед, і горіхи, і зерно, і мак. До речі, все це - символи множинності, великого роду.

«Зерно обов’язково повинно бути цілим (не подрібненим і не пошкодженим), бо це символ життя. Обов’язково має бути мак. Сьогодні його часто купують готовим або подрібнюють на кавомолці, але це порушує увесь символізм, бо тертися мак повинен макогоном, який є символом чоловіка. у макітрі, яка символізує жіноче лоно. Розтирати мак у макітрі означає «продовжувати рід», це є сакральним моментом – коли з поєднання чоловічого і жіночого народжується нове життя, нове сонце. До того ж, на стіл кутю подавали у тій самій макітрі, в якій терли мак. Він вважався оберегом від всяких негараздів, – продовжує розповідати Юлія. – До куті додавали мед – символ доброго, «солодкого» життя, щоб водилося і роїлося. Його ототожнювали з сонцем, а бджоли вважалися Божими мухами. Предки вірили, допоки вони рояться, доти буде життя на землі. Додавали і волоські горіхи – символ сили і могутності. Кутя має бути такою, щоб її було смачно і зручно їсти: щоб вона не текла з ложки, але й щоб не була сухою».

Другою обов’язковою стравою був узвар, його готували з сухофруктів. Він вважається символом очищення тіла і душі. Обов’язково на столі мали бути вареники з картоплею, капустою, грибами, ягодами. Вареник - це символ місяця, який допомагав землеробам висівати чи збирати урожай. У колядках ясний місяць ми називаємо паном господарем, тобто уславляємо його і задобрюємо на новий урожай. Взагалі, тема сонця і місяця (як пари) і дрібних зірок (діточкок) – наскрізно проходить через святковий стіл Святої вечері.

«Має бути каша – пшоняна, пшенична – це символ нового посівного року, щоб все родило, щоб було зерно в хаті. Гриби - щоб в наступному році було що збирати в лісі. Має бути на столі й капуста. Ця страва цінувалася у наших предків, її солили, квасили, мочили, тушили. Капуста не виходила з раціону. Має бути книш – це пиріг з м’ясом. Він теж має круглу форму і був відкритим, щоб з нього йшов дух чи пар, – коротко зупиняється на головних стравах Юлія. – Може бути й борщ, не обов’язково, але якщо господиня хотіла, то готувала. В окремих районах області готують щось на кшталт бограча – змішують кашу з капустою, м’ясом, квасолею. Це теж означає множинність, великий рід, багатство. Не слід забувати й про рибу – це давній тотем. Християни його ототожнили з Ісусом, але насправді символ риби ми знаходимо ще в розписах кераміки трипільської культури, вона пов’язана зі стихією води, здоров’ям та довголіттям. Риба може бути подана як смажена, тушена, так і в холодці. У південних районах Вінниччини подають терту квасолю з часником і свіжим хлібом. У решти – її подають цілою, з морквою чи часником. Ця страва споконвіку була у пошані. Вона символізує врожай і зорі, бо дрібна їжа. Так само як горох».

Про таємницю за сімома замками

Сьогодні господині почали пекти невеликі короваї у формі сонця, самі не підозрюючи того, що у такий спосіб прославляють початок нового року, відзначає етнологиня. Круглі короваї випікали на Різдво здавна. У деяких районах Вінниччини цей калач називався Рожество, він мав круглу форму і два ріжки, як відгомін символу тура чи корови, який шанувався у предків-сонцепоклонників. Після вечері господар його розламував і частував свою скотину – корів, кіз, курей – усіх, хто водився в господарстві. Більше того, перед тим як сісти за стіл, господар обов’язково годував всю скотину на оборі, бо предки вважали, що саме в цю ніч худоба говорить і Коляда – новий Бог – розпитував чи шанобливо ставиться господар до неї. Підслуховувати ці розмови не можна було – це була таємниця за сімома замками.

Коли родина сідала за стіл. Всі поводилися шанобливо, адже на вечері присутні духи предків, не можна їх розгнівити негідною поведінкою. Першим трапезу починав господар, а останньою з-за столу вставала жінка-господиня. Якщо вона вийде раніше з-за столу - не будуть сідати квочки, зіскакуватимуть з гнізд індички та гуски. А після вечері всі страви та чисті ложки і миски лишали на столі для душ померлих або закладали за перевесло Дідуха – він був на почесному місці ще зранку.

Про зв’язок із космосом

Сьогодні традиція святкування Різдва з дідухом повертається. Юлія каже, що знає родини, які мають у своїх оселях цей символ врожайності. Якби років із десять тому запитали, що таке дідух, то можливо двадцять зі ста відповіли б, що знають, а тепер ці двадцять заносять його у хату на свято.

«Різдво багате на звичаї і традиції. Щоразу під час експедицій ми записуємо нові обряди. Цього року почули звичай господаря виносити ложку куті на вулицю, кидати її на мороз зі словами: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти» – це дуже архаїчний обряд задобрення Мороза, щоб він не пошкодив озимину і дерева. Окрім цього, у південних районах Вінниччини люди досі за Святою вечерею слідкують за свічкою на столі, якщо вогник вказує на двері – хтось піде з хати, від порогу – хтось прийде чи народить, на кутю – рік буде багатим і врожайним. Наші предки мали багато цікавих прикмет. Щоразу повертаючись з експедицій до Вінниці, впорядковуючи почуте і побачене, ми розуміємо, яким продуманим, збалансованим, наповненим змістом було життя наших предків. Таке враження, що вони мали зв’язок із космосом».

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, фото – Етномайстерня «Коло»