МЕНЮ

Діалог світла з кольором

Марина СТРЕЛЬЦОВА
4 липня, 2019 - 10:06
Іво Лілль та Олександр Дубовик у луцькому музеї

За неповний рік свого існування Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, прообразом якого кілька років поспіль була галерея сучасного українського мистецтва «Арт-Кафедра», бачив у своїх стінах не одну виставку — від масштабних групових проєктів на кшталт «Герметичного кола Карла Звіринського» до персональних експозицій українських художників різних поколінь. Як переконують нас власники найбільшого приватного музею сучасного українського мистецтва родина Віктора та Лесі Корсаків, їхня інституція дає можливість «вирватися з рамок буденності у простір, де життя тимчасово не існує». Цьому сприяє й потужна колекція меценатів, почасти презентована в постійній експозиції музею. Утім, завжди корисно виходити за звичні обрії та не обмежувати свою оптику винятково національним контекстом.

Першим кроком до цього й стала виставка двох митців Іво Лілля та Олександра Дубовика. Ідея її проведення народилася спонтанно, рік тому, продиктована конгеніальністю обох митців. Естонський майстер художнього скла та легендарний український живописець відразу знайшли точки дотику, через що особисте знайомство переросло в мистецький діалог іншого формату. Їхні твори заговорили властивою їм мовою світла та кольору, емануючи нові смисли, що народжуються як результат синергії. Цікаво, що навіть організація виставки стала спільною справою двох кураторок Олени Сом-Сердюкової та Марини Стрельцової.

Глибоко символічні, фундаментальні для нашого буття світло та колір єднають автономні, асоціативні художні світи Лілля і Дубовика, виводять їх у площину метафізики, актуалізують категорію прекрасного. Їхні твори балансують на межі модерністської всепоглинальної цілісності та постмодерністської іронії й дискретності щоденної реальності. Часом витончена декоративність робіт обох митців наштовхується на гострі кути агресивних форм. Буяння сонячних кольорів у живописі Олександра Дубовика і мерехтіння світлоносних прозорих поверхонь скла Іво Лілля переривають чорні бентежливі «паузи». Прагнення «дефрагментувати» світ навколо через усвідомлення культурних пластів і законів природи спричиняє метамодерні пошуки художниками екзистенційної глибини. А властивий їм обом гуманізм раз у раз примушує міркувати над тим, «як доторкнутися до того, що за межею людського виміру?» /Олександр Дубовик/

Оперуючи базовими геометричними елементами світобудови та сукупністю властивих лише їм ідеограм, художники розкривають глядачеві всю складність зв’язків і тотожність мікро- та макрокосмосу, природи та Людини. Згадаймо хоча б славнозвісні «букети» Дубовика та безкінечну формальну й водночас філософську гру Лілля в «знаки» природних стихій та явищ. Виставка «Діалог світла з кольором» зайвий раз переконує в плідності співставлення не лише оригінальних естетичних і філософських концепцій, а й різних царин художньої діяльності, дизайну та образотворчого мистецтва. Виявляється, їм є, про що дискутувати та що сказати допитливому глядачеві...

Попри наявність різних рівнів комунікації (міжнаціональної, міжособистісної, міжвидової, образно-пластичної), виставка фокусується саме на діалозі світла та кольору. Не як явищ суто фізичного світу, які впливають на психологічний та емоційний стан людини, а й як метафор духу, знань, вічних цінностей та плину часу. Здається, мінімалістичне скло Іво Лілля народжене світлом, воно завдяки йому відбувається, а колір насичує його відтінками значень. Колір в картинах Олександра Дубовика не лише виявляє форму — він розповідає свою історію: від життєстверджуючої до апокаліптичної. Взаємодія зі світлом ставить його в один ряд із знаками-символами майстра.

У культурній та мистецькій поліфонії сучасного світу формат діалогу дає змогу зупинитися та почути голос іншого, вирватися з тенет кліпового мислення, спробувавши відчути, зрозуміти, проаналізувати невідоме. А до діалогу таких митців-філософів як Олександр Дубовик та Іво Лілль, повірте, дослухатися варто...