МЕНЮ

Бракує санчат!

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Тетяни КОЗИРЄВОЇ та Марти ВОЛОШАНСЬКОЇ
3 жовтня, 2019 - 10:28
Як у львівському Музеї Франка обладнують... пивницю

Так і хочеться сказати: з миру по нитці — голому сорочка. Хоча насправді — ні, бо не про злиденного йдеться, а про відкриття нової експозиційної зали, і буде вона — у льосі.

А передісторія створення виставкової площі у глибці така.

У липні працівники музею Франка попросили усіх небайдужих надати для нової експозиції речі періоду життя Івана Франка (1856—1916) або принаймні «австрійських» чи «польських» часів початку ХХ століття, і це мали бути стелажі (полиці), бутлі для вина і настоянок, плетені кошики для зберігання овочів та фруктів, також — садово-господарське приладдя, дерев’яні ящики для вугілля та дров, гасова лампа, діжки, ночви,  дошка для ручного прання, клітка для кролика, столярний реманент, санчата.

Чому саме такий асортимент цікавив музейників?

«Для нас Музей Франка — це передусім Дім Франка, родинна вілла, де він мешкав зі своєю родиною, — розповідає директор установи Богдан ТИХОЛОЗ. — І ми дуже хочемо, щоби наші відвідувачі відчули атмосферу цієї вілли, а атмосфера витворюється, зокрема, й мовою речей, і ці речі мають бути в ідеалі меморіальними, тобто тими, що ними користувалася родина письменника. Але не завжди є така змога. Тоді, коли не все збереглося з того часу, ми шукаємо речі з тієї епохи, автентичні. Їх, може, не торкалася рука Івана Франка, але вони пам’ятають епоху Івана Франка.  І є наші друзі-прихильники, які допомагають нам комплектувати такі експозиції».

«ДІМ ФРАНКА — ОДНА ІЗ ВАЖЛИВИХ КРАПОК НА МАПІ ГАЛИЦЬКОЇ КУЛІНАРНОЇ КУЛЬТУРИ»

Дім без кухні — це не дім. Тому першим кроком у заповненні отих прогалин у меморіальній експозиції стало відтворення Франкової кухні. Приміщення її збереглося, і донедавна там не було експозиції. «Йдеться не так про харч, як про кулінарну культуру, — наголошує Богдан Тихолоз. —  І Дім Франка — одна із важливих крапок на мапі галицької кулінарної культури, а не лише літератури. Тому що це дім, де традиції наддніпрянської і слобожанської кухні принесла зі собою дружина Франка — Ольга, де мешкав сам Франко, який приніс із батьківського дому традиції бойківської кухні. Також тут були традиції львівської мультикультурної кухні. Зрештою, невістка Франкова, Ольга Франко (із Білевичів), дружина першого директора Музею Франка — Петра,  —  це одна з чільних представниць галицької кулінарної традиції, і її практична кухня — це біблія галицької кулінарії».

Коли кухня була відновлена, працівники музею зініціювали відновлення пивниці Дому Франка, тим паче, що вже була у збірці низка побутових речей, котрі надала родина Франка, а їх традиційно тримали в пивниці. Йдеться, наприклад, про спортивний інвентар (а відомо, що сини Франка, Тарас і Петро, були засновниками організованого спорту в Галичині) — лижі (лещата), тенісні ракетки, футбольні бутси, гімнастична булава, спортивний лук Петра Франка.

«СЬОГОДНІ БУВ ФРАНКО. ВІН ВЗАГАЛІ ТЕПЕР ЧАСТО ПРИХОДИТЬ. А ЙОГО КРОЛІ — ЩЕ ЧАСТІШЕ»

«Ми знаємо, що Франко був досить добрий господар, — розповідає Богдан Сергійович. —  Не завжди йому вистачало часу для того, щоби займатися садом чи домом. Але він разом із синами, разом із донькою, разом із дружиною намагався тримати віллу в порядку. Знаємо, що пані Франкова мала різні слоїки, де тримала джеми-конфітюри-вина-настоянки, також — всяке-різне приладдя для прибирання. Коли утворювали музей, все це викинули, бо не вважали цінним. Але тепер-от бачимо, що є інтерес до цієї теми, і хочемо відроджувати ці традиції, тому й вирішили на нашій науково-методичній раді відтворити пивницю Дому Франка».    

Відомо, що Франки тримали в підвалі кролів та курей, бо Франко був великим любителем природи і своїх дітей виховував у такому дусі. Тому, каже Богдан Тихолоз, у них удома завжди була якась живність — на відміну від професора Грушевського, з яким Франки сусідили: «Не тільки Франкові собаки заважали своїм гавкотом сусідові, а й кролі, які любили погоститися в саду Грушевських. Я знайшов у щоденнику Грушевського такий фрагмент: «Сьогодні був Франко. Він взагалі тепер часто приходить. А його кролі — ще частіше. Поїли всі рожі».

Кролів тепер у пивниці не триматимуть, бо це — велика відповідальність, але про них розповідатимуть. А заповнять підвал деякими речами, що їх принесли добрі люди: «Ми кинули клич у пресі та соцмережах, просячи добрих ґаздів і ґаздинь, які роблять порядки у своїх пивницях, подивитися, що там збереглося з тих Франкових часів».

Не можна сказати, що аж так багато людей зголосилося до «доброчинності», але серед тих дарувальників, за словами Богдана Тихолоза, — досить відомі особистості, котрі просили не розголошувати їхніх імен. До слова: все принесене досліджувалося на автентичність, а приносили до музею кошики для зберігання картоплі, цибулі та інших овочів, ящики на бульбу, граблі, сапки, серпи, праники, слоїки, бутлі, сито, ножиці... Багато чого принесли. На жаль, наразі нема санчат початку ХХ століття. Хоча, можливо, ще й «знайдуться».

«ФРАНКО ВМІВ ЗБЕРЕГТИ БАЛАНС МІЖ ВИСОКИМИ ТВОРЧИМИ ПОРИВАМИ І ПРАКТИЧНИМ ЖИТТЯМ»

 «Насправді ми не плануємо показувати все, що нам принесуть. Ми справді хочемо створити експозицію. Про що вона розповідатиме? Про Франка-господаря, Франка-домовласника, Франка, який дбав про добробут своєї родини, — говорить директор музею. — Він не був суперзаможним,  але він був сином доброго, заможного сільського господаря, який успадкував від батька оцю господарську жилку. І тому він садив біля хати кущі, які приносили ягоди, фруктові древа, тому він думав про те, як у цій хаті забезпечити належний рівень комфорту. Про що це свідчить? Про те, що це була людина, яка не тільки була геть у хмарах і думала тільки про творчість. Так не було. Франко вмів зберегти баланс між високими творчими поривами і практичним життям».

Богдан Тихолоз вкотре наголошує на тому, що відвідувачів дуже цікавлять саме такі аспекти: «Коли вони довідуються, що Франко був власником цієї вілли, що він її збудував, дуже непросто віддавав за неї кредит і не все у нього було ідеально, але вони бачать, що цей будинок досить комфортний станом на сьогодні і що тут жили повноцінним господарським життям, то часто кажуть: «А ми думали, що Франко був бідним, голодував, злидарював і був прикладом життєвого лузера...» Це не так! Так, був період, коли Франко хворів, не володів руками, коли дружина його була на лікуванні, сини були на війні... Це був дуже складний, і в господарському плані — теж, період.  Але не одним тим періодом характеризується життя Франкової родини. Та й узагалі отой стереотип, що українські письменники — це люди, абсолютно не придатні до реального життя, це неправильно. Тому хочемо показати теплий, світлий, рідний, зрозумілий образ Франка. А вже потім говоритимемо про «Мойсея» та інші аспекти його життя».