"Арія" львівського гостя

За спиною ще височіє вокзал чи даленіє аеропорт, перед очима ще миготять телеграфні стовпи чи продірявлені зграями ворон хмари, а він вже подумки вітає себе з приїздом до столиці. За мить гість розчиниться у натовпі киян.

Якщо вам доводилось коли-небудь долучатися до процесу міграції, ви, мабуть, уявляєте, що означає бути гостем, тим паче, коли господар - такий собі безмежний мегаполіс зі "всього лише" двома мільйонами шістьмастами тридцятьма тисячами населення. До цього числа сміливо можна додати ще кілька сот тисяч немісцевих та достоту не зорієнтованих в умовах тутешнього життя і засобів пересування громадян. Ця різношерста компанія "туристів" і "ділових" людей впадає у стан акліматизаційного шоку, симптоми якого такі: голова паморочиться, очі набувають вигляду "жигулівських" фар, а усмішка стає ніяковою.

За кілька днів шок, як правило, минає, і гості все більше уподібнюються до строкатої маси корінних киян.

Загалом прибульців можна поділити на кілька підгруп і визначити кожну за характерними ознаками. Американці та європейці (що приїхали не у справах) обов'язково матимуть за плечима барвистий рюкзак і будуть у шортах, футболці та зручних (ластового типу) сандалях. Їх неможливо не помітити, як, втім, і представників арабського сходу чи негритянського півдня. А от, щоб вирізнити у натовпі рідних українських та братніх російських гостей, потрібен особливий хист, натреноване око, а також гіркий досвід власних мандрівок. Суб'єкт, що вас зацікавив, -- некиянин, коли він: 1) невротично роззирається (не переплутайте з маньяком); 2) щоп'ять хвилин чіпляється до перехожих з благанням вказати шлях; 3) не розлучається з мапою і, про всяк випадок, з компасом; 4) стоячи на Хрещатику, запитує про Майдан Незалежності; 5) щасливо поблискує зубами на ескалаторі; 6) довго шукає вихід з метрополітену; 7) вдумливо розглядає рекламні щити і вчитується в назви вулиць; 8) миє голову і чистить зуби у котромусь з фонтанів міста.

А загалом гостей треба любити, оскільки вони вносять нові євро-арабо-вітчизняні віяння, збагачують бюджет міста готівкою і розважають його мешканців ввічливо-безпорадними "скажіть, будь ласка, а як пройти...". Тим паче приємно, коли хтось здатний помічати і захоплюватись тим, про що кияни за повсякденними справами давно вже забули.