Вийшов на волю Заборонений Плід, і дуже йому там не сподобалось. Раніше, коли він був у забороні, усі ним цікавились. Ах, казали, який він солодкий, Заборонений Плід! От якби його покуштувати!

А тепер узагалі уваги не звертають. Якщо ж звернуть якось ненароком, то тут-таки вигукнуть: "Це що іще за овоч?"

Сортом цікавляться. Свіжий, питають чи ні. Раніше вся його свіжість була в забороні, а тепер їм справжню свіжість подавай!

А він, відверто кажучи, добряче підгнив у себе в забороні. Умови там - самі розумієте. Та й за стільки років! Під сімома замками, без свіжого повітря. І тепер в усій оцій гнилизні, цвілі, затхлості - на свободу. Звісно, вони носи відвертають. Нічогенький ото, кажуть, овоч!

Бідолаха заблагав:

- Поверніть мене назад у заборону! Я вам на свої гроші замка куплю, тільки нікуди мене із заборони не випускайте!

Але хто ж його поверне назад такого? Забороняти треба щось добре, аби воно іще покращало від заборони. А забороняти погане, нікому нецікаве - який сенс? Від нього й без того носи відвертають.

Ясенок

Тоненький Ясенок потягнувся до Сонця, аби показати йому свою стрункість та прямизну. Але Сонце від нього затуляли старіші й досвідченіші дерева. Вони вже давно показували Сонцю свою прямизну і знали, як це робиться. І вони казали Ясенку:

- Учись вигинатися. Прямі шляхи далеко не ведуть.

"Нехай, - думав Ясенок, - зараз я повигинаюсь, а зате потім покажу Сонцю свою прямизну".

Ото він і вигинався, тягся та й вигинався. І от уже він здійнявся вище за всіх, і перед ним відкрилося Сонце, таке ясне, світле...

Ото була радість! Усе ж таки не дарма вигинався, усе ж таки доніс до Сонця свою стрункість та прямизну!

Він кинув на себе оком і жахнувся. Нічого прямого в ньому не залишилося, він був увесь покривлений, поламаний, як ті шляхи, що ними йому довелося пройти. Він-бо думав, що про них ніхто не пригадає, а він, виявляється, приніс їх із собою, і тепер йому ніколи від них не позбавитися.