Тіні минулого над Сербією

Зустріч Володимира Путіна перед Храмом Святого Сави в Белграді з більш, ніж 100 тисячами сербів зі усієї країни, стало, за свідоцтвом місцевих ЗМІ, найбільшим зібранням від часу знаменитої промови Слободана Мілошевича в Косово 30 років тому.

Натхнену та мотивуючу промову «Слобо» 28 червня 1989 року на честь 600-річного ювілея битви на Косовому полі перед мільйоном сербів, вважають першим провісником кривавих подій 1990-х. Тоді Мілошевич попередив, що Сербія стоїть перед новими битвами, нібито анонсувавши війну, що за кілька років охопила Балкани. Цей зловісний вислів пригадували сербському лідеру навіть в Гаазькому трибуналі.

17 січня ц.р. Путін у Белграді нічого не сказав людям, які зібралися на площі перед найбільшим храмом Сербії — лише подякував усім сербською мовою «за дружбу». Це демонструє — незважаючи на паралелі, які впали в око сербським журналістам — що наразі керівництво Сербії не готове до організації мотивуючих та мобілізуючих масових акцій, тем паче — за участі керівників інших держав.

Не готовий стати лідером сербів, новим Мілошевичем, і сам Путін. Але не факт, що 100 тисяч сербів, в тому числі з Косова, які зібралися для того, щоб привітати російського президента, не були готові послухати його надихаючу промову. Навіть, здається, вони саме цього і чекали.

Місцеві балканські оглядачі стверджують, що президент Сербії Александар Вучич вирішив продемонструвати тісну дружбу із Путіним, окрім всього іншого, і для збереження свого впливу всередині країни. (Як відомо, в Сербії вже кілька тижнів тривають антивладні протести.) Саме для демонстрації того, що російський лідер підтримує сербського колегу, правляча партія нібито і звозила фанатів Путіна в сербську столицю.

Якщо це дійсно так, то Вучич затіяв дуже небезпечну, в першу чергу, для самого себе, гру.

Просування Путіна та «путінизму» жодним чином не посилить нинішню сербську владу, з її планами щодо швидкої євроінтеграції, досягнення компромісних та мирних домовленостей із Приштиною, збереження військової нейтральності, включно з розвитком партнерства з НАТО. Росія хоче бачити Сербію іншою — більш проросійською, більш антиєвроатлантичною та більш радикальною, ніж вона є.

Недарма Путін, підбиваючи підсумки свого відвідування Белграда, із радістю анонсував підписання угоди Сербії з Євразійським союзом. Для Кремля саме це зміщення на схід сербського зовнішньополітичного вектору буде найбільшим досягненням у розвитку російсько-сербських відносин. Звісно, в Белграді сподіватимуться, що можна одночасно інтегруватися до ЄС та ЄврАзЕС. Але наразі Путін, за допомогою Вучича, робить все, щоб сербський вибір став однозначним та Євразійським.

На зміну зовнішньополітичного вектору спрямований і розвиток військо-технічної та військової співпраці між двома державами. Москва останнім часом буквально «завалює» Белград своєю зброєю та технікою, а кількість спільних навчань є, здається, рекордною за багато років. Сербія паралельно намагається співпрацювати із НАТО — у питаннях миротворчості в Косово та проведення спільних навчань, хоча і суто в сфері цивільної оборони.

Просування Путіна та «путінизму» жодним чином не посилить нинішню сербську владу, з її планами щодо швидкої євроінтеграції, досягнення компромісних та мирних домовленостей із Приштиною, збереження військової нейтральності, включно з розвитком партнерства з НАТО. Росія хоче бачити Сербію іншою — більш проросійською, більш антиєвроатлантичною та більш радикальною, ніж вона є

Північноатлантичний Альянс робить вигляд, що «все йде за планом», сербська влада нещодавно навіть урочисто відзначила 12-річчя відкриття представництва НАТО в Сербії. Втім, не треба бути військовим експертом, щоб побачити, що гуманітарна співпраця із миротворцями та рятівниками це зовсім не те саме, що спільні навчальні бої десантників, танкістів та льотчиків.

Поки що Сербія одночасно бере участь в програмі Партнерство заради миру із НАТО та є спостерігачем в Парламентської Асамблеї ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку), але Москва активно лобіює через сербських радикалів приєднання Белграда до підконтрольного неї військового союзу.

Аргументи, які лунають з російського боку щодо необхідності посилення військової співпраці Сербії та Росії — це «загострення ситуації в Косово». Частково з цією тезою погоджуються і в Белграді — щоправда, там мають на увазі все ж таки політичну співпрацю. Але те, що через косовське питання сербам треба більше дружити із росіянами, є вже доведеним фактом — можна сказати, одним зі стовпів нинішньої сербської зовнішньої політики.

І влада, і опозиція, і громадські активісти, і пересічні мешканці Сербії переконані — остаточно не втратити Косово Сербія зможе лише за допомогою Росії. В першу чергу, завдяки членству РФ в Раді Безпеки ООН.

Вучич вважає, що вплив Росії — як члена РБ ООН, G-20 та власниці ядерної зброї — допоможе досягти більш вигідних умов на переговорах із Приштиною.

Але є й ті, хто налаштований більш радикально, і мріє про повернення повного реального контролю над Косово. Вони також впевнені в тому, що це вдасться зробити лише за допомогою Росії. Але в цьому випадку мається на увазі не тільки «правильні голосування» в РБ ООН та міжнародний вплив Москви, а дещо інші речі.

Усе вказує на те, що саме ці «інші речі» вважає своїм пріоритетом у відносинах із Сербією і сама РФ. Йдеться про військову співпрацю, про що вже згадувалося вище та пряму гібридну допомогу. Це і нагнітання напруженості у відносинах сербів і албанців в підконтрольних медіа, в тому числі тих, що працюють на сербському ринку, аж до згадок про можливу війну, і підтримка пропагандистських заходів, що переконують сербів у необхідності та невідворотності повернення Косова, якщо знадобиться, то силою, і сприяння розвитку в Сербії парамілітарних структур та парамілітарної активності... Офіційний Белград та особисто Вучич демонстративно не підтримують таку політичну лінію. То наданий Росією потяг, розмальований написами «Косово є Сербія» зупинять, то в сотий раз повторять, що своїм головним завданням вважають збереження миру, то закриють сербський дитячий табір, де на російські гроші дітей навчають військової справі, і, одночасно, пропагують «російський світ»...

Нинішній сербський президент впевнений, що йому вдасться використати Росію для досягнення своїх цілей — підписання компромісного договору щодо Косова, розвитку країни завдяки вигідної багатовекторності, за рахунок економічної співпраці на російському напрямку (договір про вільну торгівлю з Євразійським Союзом) одночасно із політичною та економічною співпрацею з ЄС, збереження військової нейтральності, але розбудови за допомогою РФ своїх збройних сил, і все це — в мирі та спокої. Але ця стратегія буде діяти до того моменту, коли така лінія поведінки буде влаштовувати Кремль. Як тільки Москва захоче більшого — щоб Белград став повноправним членом ЄврАзЕс, ОДКБ, почав війну за Косово — Вучич втратить підтримку Кремля, і крісло під ним може просто впасти. Такий розвиток ситуації легко уявити, коли вплив Росії та Путіна всередині Сербії зашкалює. 

Дивно, якщо нинішній сербський лідер не розуміє, що складна комбінація із використанням авторитету російського президента для посилення своїх позицій всередині країни може обернутися посиленням не його власного впливу, а напряму посиленням впливу Росії та Путіна на Сербію та сербів. Якщо в цих умовах в якийсь момент російська влада та особисто російський президент розчаруються у Вучичі та почнуть його «валити», шансів втриматися при владі в нього буде небагато.

Не менш складним завданням буде для Белграда збереження миру в умовах, коли в країні — за допомогою російської пропаганди — будуть зростати реваншистські настрої, в першу чергу, щодо Косова. Якщо нинішні тренди гібридної активності Росії на Балканах збережуться, значну частину сербів перестане влаштовувати «мирний» та «спокійний» Вучич — їм знадобиться новий Мілошевич. І сьогодні, здається, новим «Слобо» поступово стає Володимир Путін.