Про систему (не)абсолютної влади

За часів Мао Цзедуна і особливо в період так званої культурної революції в Китаї була офіційна пісня «У морі не обійтися без керманича». Зрозуміло, що великим керманичем був сам Мао. Незмінність керівника ніби сама собою малася на увазі. Голова КНР і партійний керівник став уособленням усього. Є Мао — є Китай, тому tertium non datur — третього не дано. Нічого не нагадує у наших північних сусідів?

Проблемність для держави такого принципу влади чудово розумів Ден Сяопін, що прийшов на зміну Мао Цзедуну. Сам він і його близькі серйозно потерпіли за часів культурної революції, і, щоб уникнути повторення такого важкого минулого, Ден запровадив принцип двох термінів.

Генеральний секретар під час другого терміну починає готувати собі заміну і приблизно за два роки до закінчення свого правління номінує спадкоємця на з’їзді партії. Тут був, окрім того, принцип плавного переходу влади без звичних для таких процесів хитань і перегинів.

Система Дена працювала без збоїв ще донедавна, і ось все почало повертатися до тих вже далеких і дещо забутих часів. З подачі нинішнього керівника Китаю Сі Цзіньпіна внесено зміни до статуту партії з відмовою від принципу двох термінів. На черзі конституція, але це формальність. Тепер товариш Сі може обиратися за всієї умовності цього терміну стосовно сучасного Китаю необмежену кількість термінів і таким чином правити, скільки йому заманеться.

Цікаве обгрунтування відходу від системи Ден Сяопіна. Це та ж таки боротьба з корупцією і посиленням партійної дисципліни. Щодо першого — це окреме питання. Саме стрункість лав товаришів по партії є тим підмурівком, на якому буде побудовано правління головного китайського комуніста.

Інакше кажучи, партійна дисципліна і згуртованість передбачає відсутність будь-якої внутрішньої опозиції. Не лише в партії, а й у державі. Такими кампаніями постійно користувався Мао Цзедун. То виправлення стилю, то курс трьох червоних прапорів, то культурна революція. Поряд із великими кампаніями були дрібніші і не такі тривалі. Їх затівали саме тоді, коли визрівала якась опозиція і великий керманич починав відчувати загрози своєму правлінню.

Для народу і світу товариш Сі демонструє нещадну боротьбу з корупцією. Вона вельми показова і стосується буквально всіх чиновників і партійних функціонерів, аж до членів політбюро.

Годі й казати, корупція справді проникла у всі сфери державного і партійного організму. Боротьба з нею тривалий час декларували і практично не вели. Тепер Сі показує, що друзі також під мікроскопом закону, а партійні товариші відповідної комісії ЦК з дисципліни.

Показова так звана відвертість. Навіть найвищі посади не гарантують захисту. Навпаки, на самій горі і ймовірність вища, про що свідчать суворі вироки, зокрема колишнім членам політбюро.

Проте жодні показові суди, розстріли та інші вироки з цієї ж серії аж ніяк корупції не зменшили. Просто обсяг хабарів і відкатів зріс як плата за страх.

Виявляється, що перемогти корупцію не так просто, і тому народові і партійцям пояснили необхідність необмеженої в часі і просторі влади для генерального секретаря Сі. Хто ж за здорового глузду і твердої пам’яті виступатиме проти таких добрих намірів.

Одна проблема. Ніколи і в жодній країні корупцію перемогти силовими методами і тим паче авторитарними і тоталітарними не вдавалося. Голови злітали, а проблема залишалася.

Найімовірніше, зміцнення дисципліни і бойові дії проти корупціонерів буде використано для зміцнення особистої влади Сі Цзіньпіна. Серед розвінчаних корупціонерів виявилися ті, кого ще зовсім недавно серйозно розглядали як можливих спадкоємців Сі. Удару було завдано і по військовій верхівці, оскільки авторитарні правителі і диктатори завжди з підозрою ставляться до армії. Сі Цзіньпін чудово знає, що свого часу китайські генерали і маршали фактично сховали Ден Сяопіна на одній із військових баз і не видали його нишпоркам Мао Цзедуна. Судячи з того, що боротьба з корупцією ведеться широким фронтом, її зараз й надалі буде використано передусім як спосіб протистояння з політичним і кадровими противниками.

В одну річку з однаковим результатом двічі не увійдеш. Нинішній Китай дуже відрізняється від часів пізнього Мао Цзедуна. Наскільки успішним буде Сі Цзіньпін у реалізації своїх планів, покаже найближче майбутнє. Зрозуміло одне — до декларованої боротьби з корупцією все це має вельми віддалене відношення.

«ВЛАДА В КИТАЇ ВМІЄ КОРИСТУВАТИСЯ ВЛАСНИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ»

Андрій ГОНЧАРУК, китаєзнавець, експерт Національного інституту стратегічних досліджень:

— Китай — це країна, в якій ще тисячоліття тому вже було конфуціанське уявлення про владу, і ніколи в цій країні верховна влада ніким не обмежувалася. Імператор був сином неба і його влада була могутнішою за владу будь-якого монарха у світі. Її можна порівняти тільки з владою фараона в Стародавньому Єгипті. Але саме через те, що стільки років існувала така система влади, вона виробила обмеження всередині самої влади імператора.

Якщо звернутися до недавніх прикладів, то в XVII—XVIII ст. були такі імператори, як Кансі та його онук Цяньлун, які правили по 60 років. Навіть Єлизавета I не була при владі стільки, скільки ці імператори. Між іншим, Цяньлун відмовився від абсолютної влади імператора з поваги до свого діда, щоб не правити довше за нього. Ця система внутрішніх обмежень не робить перебування при владі будь-якого китайського керівника абсолютним.

Влада в Китаї вміє користуватися власними повноваженнями. Останні 40    років — це був унікальний період в історії Китаю, коли з подання Ден Сяопіна, щоб усунути негативні наслідки маоїзму, було запроваджено юридичне обмеження для перебування при владі голови КНР. Після цього відбулося чотири зміни поколінь і за ці роки країна настільки окріпла та розвинулась, що таке суто формальне обмеження стало непотрібним. Тому говорити про те, що знімаються якісь демократичні норми стосовно функціонування державної влади в Китаї — недоречно. Адже якщо ми подивимося на Західний світ, то демократії в Європі — тільки 400 років, а в США — 200 років. Державна влада в Китаї — це щонайменше три тисячі років. Не треба розглядати зміни в китайській владі через призму уявлень європейців і американців про те, що таке влада.

Треба нагадати, що попередник Сі Цзіньпіна — Ху Цзіньтао — сидів поруч з ним у президії XIX з’їзду КПК і на сесії Всекитайських зборів народних представників. А його попередник Цзян Цземінь так само сидів поруч із Сі Цзіньпіном, демонструючи тим самим, що йдеться не про концентрацію влади в одних руках, а йдеться про те, що подано абсолютно прозорий сигнал, направлений не на зовні, а перш за все на внутрішню ситуацію в Китаї, що ті зміни, які запроваджуються сьогодні при Сі Цзіньпіні, — надовго, що не можна буде пересидіти. До того боротьба з корупцією була все-таки кампанією, а сьогодні це політика.

Значно важливішими є ті речі, які внесені і в статут КПК, і в Конституцію, які стосуються відповідальності партії та влади перед народом. Зрозуміло, що західним ЗМІ зручніше говорити про формальні речі, але треба говорити про сутність явища. А суть полягає в тому, що створена система контролю за чиновниками найвищої ланки і всі вони будуть давати присягу китайському народу, коли вступатимуть на свої посади. Такого ще не було в історії. І таким чином відновлюється історична традиція, коли перебування чиновника на тій чи іншій посаді обмежується не формальними показниками і не контролем з боку вищої влади, а показниками ефективності та контролем з боку спеціальних органів, які за цим слідкуватимуть.