Повертаємось до плану «Б»?

Про найближче майбутнє українського місцевого самоврядування зокрема йшлося під час XIII Економічного форуму «Європа — Україна» в Польщі

Схоже на те, що реформа місцевого самоврядування в Україні повертається до плану «Б». Тобто план «А» — це початкове внесення змін до Конституції України, а потім на їх підставі — до чинних законів та розробка нових. Лише в разі неможливості такого рішення — корекція на базі чинного Основного Закону. Досі найбільш успішна реформа в Україні розвивалася саме так. Її черговий необхідний етап — запровадження нового адміністративно-територіального устрою України на базовому (тобто громади) та субрегіональному рівні (нові райони, округи чи повіти).

Про найближче майбутнє українського місцевого самоврядування зокрема йшлося під час XIII Економічного форуму «Європа — Україна», що тривав 4—5 лютого в Жешуві (Ряшів), Підкарпатське воєводство, Польща. На думку одного з авторів реформи Анатолія Ткачука, за уряду Володимира Гройсмана було розуміння — щоби вийти на чергові місцеві вибори в останню неділю жовтня 2020 р. необхідно розробити та ухвалити закон «Про адміністративно-територіальний устрій», не «прив’язуючи» його до зміни Конституції. Йдеться про 100% створення територіальних громад — вочевидь, уже не на засадах добровільного об’єднання, а виконання державою відповідної функції. Зазначимо від себе — це правильно в тому сенсі, що вона не належить місцевому самоврядуванню, а лише була йому делегована (фактично) державою для проведення реформи.

На думку експерта, затримувати в часі цей процес не можна, адже тепер ми живемо за умов двох Україн: 70% її громадян (ОТГ та міста обласного значення) користуються перевагами децентралізації, зокрема фінансової, а 30% — старої адміністративної системи з «вертикальним» підходом до розв’язання наявних проблем через райдержадміністрації. Як наслідок розрив у розвитку між ними зростатиме, адже краще організація приносить кращі результати. І навпаки. Між іншим, ніхто не підкаже як називається стан наявності одночасно двох свідомостей в одному тілі? Висновок — так жити можна, але недовго.

Зміна державної влади в країні знову відродили сподівання, що все ж таки вдасться спочатку відкорегувати Основний Закон (у теорії — дуже правильне рішення), а вже потім на його підгрунті опрацювати нормативно-правову базу функціонування та взаємодії органів державної влади й місцевого самоврядування. В основі пропозицій конституційних змін, що бурхливо обговорювалися протягом січня в країні, урядом Олексія Гончарука були покладені попередні розробки. Однак з такими правками, що змусили навіть авторів виступити проти. Так до нагляду префектур над діяльністю місцевого самоврядування додали, крім власне органів, ще й посадових осіб. А це вже зовсім інша справа, що створює залежності несумісні з фундаментальними уявленнями про місцеве самоврядування — з наголосом на остатньому слові. Друга неприйнятна річ — ліквідовувався список областей, натомість застосовувалася теза про адміністративно-територіальні одиниці, статус яких визначає Верховна Рада Україна. Тобто простим законом можна надати їм особливий статус, наприклад — для «ОРДЛО».

До згаданого Анатолієм Ткачуком варто додати ще одну опцію — спробу збереження місцевого самоврядування на субрегіональному рівні (нові райони, округи чи повіти — як вже їх назвуть) з закріпленням за ним низки функцій. Вгадайте за чий рахунок? Численні зустрічі з польськими войтами (сільські голови) та бурмістрами (міські голови) як до Форуму, так і під час його переконують — не варто запроваджувати в Україні ту частину реформи, що викликає стільки суперечок та різноголосся в країні, де вона стала зразком для інших. Але ж не помилок! На загал думка більшості співрозмовників була така — не існує функцій субрегіонального рівня, які не можна було б закріпити або за базовим (гміна чи громада) рівнем, або ж за регіональним (воєводство чи область). Навіщо свідомо створювати інституційні основи для майбутніх конфліктів? Щоби потім їх розбирати? І що в підсумку? А чи не вистачить на субрегіональному рівні нагляду за місцевим самоврядуванням, як і планувалося?

Сукупність зазначених чинників кілька тижнів тому викликала в Україні неабияку реакцію голів територіальних громад, експертного середовища, наших західних союзників. Зрештою, вона виявилася такою бурхливою, що після втручання глави держави законопроєкт відкликали. Втім, час було втрачено. Тому рішення парламенту, що дає змогу уряду розробити та подати на його затвердження проєкт звичайного закону про нову структуру адміністративно-територіальний устрій на базовому (територіальної громади) рівні експерт вважає цілком виправданим. Воно дає можливість ухвалити необхідне законодавче рішення в межах квітня, чого цілком достатньо для вчасного проведення місцевих виборів на новій основі. Необхідна підготовча робота для цього зроблена.

Що ж до районів — за нових умов субрегіональний рівень не є таким важливим для переважної більшості громадян, до нього вони звертатимуться нечасто. Райони (округи, повіти...) потрібні насамперед для здійснення державного контролю над роботою місцевого самоврядування. А його можна забезпечити за допомогою Мінрегіону та низки законодавчих (але не конституційних) змін. Зазначимо — такі зміни, як пілотні, вже пропонувалися (зокрема, щодо Чернігівської області), однак підтримки тоді вони не отримали. Може, час?

Реформа місцевого самоврядування — значно ширше, ніж власне зміна організації управління на місцевому та регіональному рівнях, зазначалося під час дискусії. Це один із інструментів регіонального та місцевого розвитку, адже створює простір для виявлення ініціативи та відповідальності. А ще — це протидія Росії та її політиці, спрямованої проти України. В результаті проведення реформи створюються тисячі нових зв’язків між людьми на базовому рівні та зменшуються — на рівні регіонів. Запроваджується конкуренція за ресурси, а разом із тим — співпраця для їх здобуття.

КІНЕЦЬ «РУССКОГО МИРА» В УКРАЇНІ

«Українці самі мають вирішувати, чи нинішня децентралізація — це те, чого вони хочуть. Але ЄС, окремі її країни, зокрема Німеччина, зацікавлені, щоби реформи в Україні відбулися. Тому ми й підтримуємо зміни грошима, кадрами, власним досвідом, вітають розвиток співпраці на базовому рівні — українських територіальних громад зі своїми партнерами в ЄС», — зазначив Георг Мілбрадт (Georg Milbradt). Короткий, але дуже змістовний виступ у минулому прем’єрміністра федеральної землі Саксонія (Німеччина), а нині — професора Дрезденського технологічного університету привернув неабияку увагу учасників XIII Економічного форуму «Європа — Україна».

На думку німецького експерта, завдання добровільного періоду створення нових територіальних громад практично вичерпані. Прийшов час робити подальші кроки вперед. При цьому будуть труднощі, але існують невідворотні речі — жовтневі місцеві вибори, до яких ще треба зробити чималу підготовчу роботу. Вирішальне значення для результату матиме ухвалення нового адміністративно-територіального устрою України — до цьогорічного Великодня.

На порядку денному низка ключових питань: якою буде нова мапа України, які рівні компетентностей концентруватимуться на рівні областей, чи там управлятиме державна адміністрація, чи місцеве самоврядування. Вони своєю чергою породжуватимуть низку інших. Чи не ключове — фінансування, адже для успіху реформи за нею завжди мають іти гроші. Причому не тимчасова допомога, а постійне фінансування на засадах субсидіарності (тобто — формування пріоритетів «знизу»), що своєю чергою вимагатиме вдосконалення податкової системи. Це надасть можливість біднішим громадам та регіонам не відчувати сильної залежності від центру. Перетворення вимагатимуть масового навчання управлінських кадрів та запровадження нового стимулювання їхньої роботи, що відрізнятиметься від нинішньої.

Така комплексна реформа, за твердженням Георга Мілбрадта, докорінно змінить державу Україна, що будуватиметься «знизу», а не «згори». Це принципово відрізнятиме Україну від Росії. Зміна способу публічного управління на європейський означатиме кінець «русского мира» в Україні.

ПРО БРЕХНЮ ТА ОСВІТУ

Вибачення Дирекції меморіалу «Яд Вашем» стосовно матеріалів Міжнародного форуму пам’яті Голокосту як таких, що містили «неточності», «одностороннє трактування фактів», «не відповідали даним досліджень», знайшли свій відгомін у виступі Cесіль Весьє (Cecile Vaissie) на XIII Економічному форуму «Європа — Україна». Відомий французький політолог поставила питання: як таке могло трапитися? Владімір Путін тепер може сміятися, адже ми знаємо як вони діють і дозволяємо це робити! В основі подібних випадків — безпринципність, грубі гроші, часом — відчуття вини.

Такі оцінки пролунали під час панельної дискусії «Довга тінь російської пропаганди — інформаційна війна з Україною та Заходом». Інструменти пропаганди Кремля не змінилися з часів Комінтерну — зазначила дослідниця. Його коментарі не містять нічого нового — лише технічні правки, при цьому дуже широко використовується історія. Але є люди без совісті, які діють тепер значно активніше ніж 4—5 років тому.

Про відповідальність ЗМІ за термінологію що застосовується казав чеський історик Давід Свобода (David Svoboda). За його спостереженням багато термінів, що «просочилися» до оцінок нинішньої ситуації навколо України, є маніпулятивними. Скажімо, «українська криза» замість «російська агресія», «проросійські сепаратисти» замість «російські гібридні сили» тощо. Такого ґатунку термінологія має свою цільову авдиторію — тих, хто на неї піддається. Відбувається легітимізація певних понять, а вони спотворюють реальність. Таким чином ЗМІ не продумують свої матеріали та не дають правдивої інформації. Як наслідок факти керування та режисерування подій з Москви забуваються та з’являється теза, що Росія — зовнішня сторона конфлікту.

Пропаганда та брехня для Москви — це лише методи. Мета — збільшення свого пливу в світі, а також збереження капіталу, здобутого корупційним способом, — заявив український експерт Ярослав Холодов. За нинішніх умов для Росії значно дешевше застосовувати пропаганду, ніж пряму агресію. На останню не вистачить наявних ресурсів. Нинішня тактика Кремля спрямована на те, щоби поділити суспільство, зробити його слабкішим, для чого широко застосовується напівправда. Потім можна перейти до прямої агресії — застосування останньої як засобу не відкидається, а відкладається з тактичних міркувань. І так по всьому світу. При цьому про можливі побічні наслідки ініціатори згаданої вище політики не замислюються. Головне — збурити суспільство. Скажімо, кілька років тому за російські гроші була розгорнута кампанія проти вакцинації, що створила загрозу системі охорони здоров’я в цілому. В цьому контексті постало питання — як тому протидіяти за умови, що фейки поширюються в шість разів швидше, ніж звичайна новина, а санкції до ЗМІ в демократичному суспільстві — дуже делікатний момент.

«Ліки» такі — швидкість реакції з розкриттям брехні, але насамперед — збільшення знань про наших сусідів і знань як таких, отже — й про себе. Робота тривала та часом невдячна. Але саме знання, освіта звужують можливості для фейків та блокують поширення відвертої брехні.