МЕНЮ

Брекзіт і європейський порядок

Йошка ФІШЕР
9 жовтня, 2018 - 10:28
Або Про те, що допоможе ЄС впоратися зі своїм перехідним періодом

Залишилося всього кілька місяців до того, як Великобританія офіційно вийде з Євросоюзу. Поки дебати про Брексит здебільшого зосереджені на його економічних аспектах. Якщо Британія покине ЄС, не уклавши взаємної угоди про вихід, збитки, швидше за все, будуть вельми значними. А справи йдуть так, що укладення такого договору далеко не гарантоване.

«Жорсткий Брекзіт» означатиме, що 29 березня 2019 року о 23.00 за гринвієським часом членство Великобританії в усіх договорах ЄС, зокрема в митному союзі й спільному ринку, а також у міжнародних угодах, укладений Євросоюзом, припиниться. Великобританія стане просто «третьою стороною», що призведе до величезних наслідків для торгівлі Євросоюзу, зокрема до хаосу на британському кордоні.

Проте Брекзіт, звичайно, матиме й величезні політичні наслідки. З погляду повсякденного життя, Євросоюз зазвичай сприймається як спільний ринок і митний союз. Але у своїй основі це політичний проект, що спирається на конкретну ідею європейської системи держав. І саме ця ідея, а не економічні міркування, і є реальною причиною Брекзіту. І саме тому британське рішення вийти з ЄС (з угодою або без неї) неабияк вплине на європейський порядок у XXI столітті.

Більшість британців, які з незначною перевагою проголосували за вихід з ЄС на референдумі 2016 року, непокоїлися не щодо економічного багатства, вони вимагали повноцінного політичного суверенітету. І їхнє визначення суверенітету спирається не на об’єктивні факти, що стосуються сьогодення або майбутнього країни, а на минуле Британії, глобальної держави XIX століття. Для них байдуже, що сьогодні Великобританія перетворилася на середню за розмірами європейську державу з невеликими або взагалі жодними шансами стати коли-небудь знову глобальним гравцем, причому як у складі ЄС, так і поза цим союзом.

Якщо інші країни континенту наслідуватимуть британський приклад і віддадуть перевагу XIX століттю перед XXI, тоді ЄС розвалиться. Усі країни будуть змушені повернутися до заплутаної системи суверенних держав, що борються за перевагу й постійно стримують амбіції одна одної.

У таких умовах у європейських країн не буде жодної реальної сили, а отже, вони назавжди покинуть світову арену. Європа, що розривається між трансатлантизмом і євразіанізмом, стане легкою здобиччю для великих неєвропейських держав XXI століття. У гіршому сценарії Європа може навіть перетворитися на поле бою для більших держав. Європейці більше не зможуть самі визначати своє майбутнє; їхня доля вирішуватиметься іншими державами.

Старий європейський порядок XIX століття, що зазнає занепаду, спочатку виник після Тридцятирічної війни (1618—1648). Середньовічна система, що передувала йому, спиралася на універсальну церкву й імперію, які загинули під час Реформації. Після серії релігійних воєн і появи сильної територіальної влади цей порядок був замінений на Вестфальськую систему суверенних держав.

Надалі впродовж кількох століть Європа правила світом, при цьому Британія була домінуючою європейською державою. Проте Вестфальську систему було зруйновано у першій половині XX століття двома світовими війнами (у реальності обидві були європейськими війнами за світове панування). Коли 1945 року втихли гармати, європейці, причому навіть європейські союзники-переможці, фактично втратили свій суверенітет. На зміну Вестфальській системі прийшов біполярний порядок холодної війни, в якому суверенітет став прерогативою двох неєвропейських ядерних держав — США і СРСР.

Євросоюз замислювався як спроба відновити європейський суверенітет мирним шляхом, об’єднавши національні інтереси європейських країн. Мета цього проекту завжди полягала в запобіганні поверненню до старої системи силового суперництва, конкуруючих альянсів і зіштовхування лобами за гегемонію. Ключем до успіху стала континентальна система, що спирається на економічну, політичну і правову інтеграцію.

Брекзіт наочно підкреслює матеріальне значення інтеграції на такому рівні. Під час британських переговорів з ЄС знову спливла стара проблема — ірландське питання. Як тільки Республіка Ірландія і Сполучене Королівство увійшли до ЄС, зникла необхідність у возз’єднанні Ірландії, а громадянську війну між католиками і протестантами в Північній Ірландії, що тривала кілька десятиліть, удалося припинити. У практичному сенсі інтеграція в ЄС означала, що більше не мало жодного значення, якій саме країні належить Північна Ірландія. Але тепер, коли Брекзіт повертає історію назад, виникла загроза повернення привидів минулого.

Європейці мають уважно стежити за ірландською проблемою, тому що на континенті потенціал відновлення подібних конфліктів ще вищий. Сьогодні формується новий світовий порядок, і його центр міститиметься в Тихому океані, а не в Атлантичному. В Європи є один — і лише один — шанс впоратися зі своїм перехідним періодом. Старі європейські національні держави не зможуть брати участь у новій конкуренції, якщо вони не об’єднаються. І навіть у цьому випадку досягнення європейського суверенітету вимагатиме величезних і зосереджених зусиль політичної волі, а також винахідливості.

Туга за славним минулим — це останнє, що допоможе європейцям впоратися з проблемами, що стоять перед ними. Минуле вже завершилося, така його природа. Європа — з Великобританією чи без неї — має дивитися в майбутнє.

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка ФІШЕР, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини (1998—2005 рр.)