Реальна свобода в Росії можлива
Що нам робити з Росією? Або, перефразовуючи запитання, — що краще для Заходу: спокій та стабільність у Росії під владою «напівдиктатора» Володимира Путіна або більш демократичний, але одночасно менш передбачуваний і стабільний державний устрій у цій країні?
Значення Росії, хоч який би режим там був при владі, неможливо переоцінити, особливо зараз. Вона залишається найбільшою ядерною державою, поступаючись у цьому плані лише Сполученим Штатам. Ніхто не знає, наскільки боєздатний її арсенал водневих бомб та системи доставки, але слід припустити, що хоча б частина з них здатна функціонувати бездоганно. Тому вкрай важливо, щоб російська «червона кнопка» була в руках людей, яким ми можемо довіряти.
Росія — один з найбільших нафтовидобувачів у світі, а незабаром, можливо, стане найбільшим експортером нафти. Враховуючи, що Захід, як і раніше, у величезних кількостях споживає нафту, а ціни на неї зростають, це дає російському керівництву потужні важелі тиску.
ОСЛАБЛЕННЯ
Більшість інших новин із Росії говорять про її ослаблення. Її населення — воно скорочується з 1992 р. — після краху «імперії зла» зменшилося на один мільйон чоловік, а народжуваність знизилася вдвічі. Рівень смертності — високий за європейськими мірками і навіть — порівняно з деякими країнами Азії — продовжує зростати. Російська система охорони здоров'я та державна влада не в змозі впоратися з поширенням алкоголізму та інших загроз здоров'ю людей, що особливо зачіпають дорослих чоловіків працездатного віку. Зі скороченням чисельності населення пов'язаний і занепад морального духу нації.
З історії мені не відомий жоден приклад, щоб тривала стагнація або скорочення чисельності населення не призводили до загального ослаблення держави — в політичному, економічному та військовому планах. У Росії сигнали тривоги звучать дедалі голосніше. В Італії та Німеччині проблема чисельності населення також стоїть вкрай гостро, і моральний дух також почав занепадати. Але в цих країнах високий життєвий рівень, і в практичному плані їхнім жителям поки нема на що скаржитися. Звісно, Італія — країна вельми корумпована, але італійці вибудували «систему оборони» проти цього одіозного явища у вигляді міцних сімейних і сусідських зв'язків. У німців кінець «економічного дива» та дедалі очевидніші ознаки «захворювання» в економіці викликають глибоку депресію. Але їхня система соціального забезпечення та послуг, як і раніше, залишається однією із найкращих у світі. Російський же народ позбавлений подібної «компенсації».
Формування ринкової капіталістичної економіки ще не привело до розподілу багатств між усіма класами. Явні переваги вона принесла лише мізерній жменьці мультимільйонерів, але вони є об'єктом обурення й заздрості — на ці настрої путінський режим може спиратися в будь-який момент, коли йому заманеться «закрутити гайки» вільному підприємництву.
Більшість суспільних служб функціонують слабко. Житло залишається дефіцитним і дорогим. Більшість людей ще не отримали відчутних переваг унаслідок демонтажу командної економіки, а деякі після здобуття «свободи» стали — або вважають, що стали — жити ще гірше. Путін і ті сили, які можна назвати «реакційними» в повному розумінні цього слова, користуються цими настроями та спираються на них, щоб зберегти й розширити власну владу.
Усе це не означає, що Захід повинен підтримувати Путіна або оцінювати його діяльність за «заниженими» критеріями. Загалом швидкий розвиток вільного підприємництва та ринкової економіки приносить величезні переваги народам багатьох країн, які страждали під владою комуністів до кінця 1980 рр. Це стосується і деяких країн, наприклад, Китаю — де тоталітарні структури зберігаються (Північна Корея та Куба є винятками). Приблизно половина населення Китаю вже подолала стадію, коли вони ледь зводили кінці з кінцями, а близько 50 мільйонів (дехто стверджує, що ця цифра наближається до 100 мільйонів) вже відчули достаток.
У деяких колишніх радянських володінь, колоній та сателітів справи йдуть просто чудово. У прибалтійських державах — Латвії, Литві й Естонії — капіталізм і політична свобода «працюють» успішно. Польща, яка потерпіла від нацизму й сталінізму більше, ніж будь-яка інша країна, сьогодні вступає, напевно, у найславніший період своєї історії. Такі країни, як Болгарія, «підіймають голову» і виявляють здоровий апетит у плані конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Навіть Румунія, після стількох років моральної деградації під владою режиму Чаушеску, демонструє волю до життя, небачену з далеких 1920-х.
НЕ ДАВАТИ «КАРТ-БЛАНШ»
Згодом, виявивши терпіння, Росія також зможе натішитися плодами свободи. Захід повинен говорити про це щоразу, коли має справу з Путіним та його оточенням. Ми в жодному разі не повинні створювати враження, що нам байдужі тенденції внутрішньополітичного розвитку Росії, що ми змирилися з наступом Путіна на свободу ЗМІ або що нам наплювати, коли він запроторює до в'язниці своїх критиків і політичних опонентів.
Навпаки, ми повинні чітко заявити, що сьогоднішню тенденцію до підриву свободи слід зупинити, а в разі розвитку й розквіту свободи на Росію чекає чимала політична й економічна «нагорода». Щойно Росія продемонструє, що свобода у країні затвердилася міцно й назавжди, зникнуть усі причини закривати їй доступ до ЄС і навіть до НАТО. Нам не обійтися одне без одного в боротьбі з тероризмом. І Захід може надати Росії істотну допомогу в боротьбі зі зростанням смертності, якщо, звісно, вона побажає прийняти таку допомогу.
Я не вважаю Володимира Путіна «безнадійним». Він кон'юнктурник, і, на мою думку, його можна спрямувати на потрібний шлях — на благо російського народу. Але давати Путіну «карт-бланш», щоб він міг правити жорстокими з минулого методами, просто тому, що при ньому в країні зберігається стабільність, — це вияв пораженства та невіри у свободу, яку ми так любимо.
Пол ДЖОНСОН, британський історик і письменник
