Життя в освіті і для освіти

Виповнилося 100 років від дня народження Анни Благітки

Народилася Анна Благітка, з дому Продан, 31 липня 1920 року у м. Львові. Батько Стефан Продан працював на залізниці помічником машиніста, мама Катерина, з дому Блонська, була домашньою господинею. Мали шестеро дітей.

У 1926-1932 роках Анна навчалася в «Рідній Школі» ім. Бориса Грінченка, в 1933 р. — у «Рідній Школі» ім. Тараса Шевченка. Вчилася охоче й легко. Після закінчення 7-го класу в школі імені Шевченка Анна за порадою педагога й письменниці Костянтини Малицької вступила до Семінарії Сестер Василіянок. Очевидно, що Костянтина Малицька вже тоді зрозуміла покликання своєї здібної учениці.

Семінарія, яку провадили монахині Василіянського згромадження, готувала українських вчительок і організаторок дитячих установ Галичини. Цей заклад, крім добрих професійних знань, плекав національну й духовну свідомість українських учениць, що мало велике й благодатне значення в умовах панування Польщі. Великий вплив мало й те, що семінарією щиро опікувався митрополит Андрей Шептицький, часто бував у семінарії, особливо під час матури — іспиту на атестат зрілості. Про те не раз розповідала пані Анна.

«Семінарію я закінчила успішно, — згадувала Анна Степанівна. — Матуру здала в 1938 році, одержала диплом, який давав право працювати педагогом. Я хотіла продовжити навчання, але товариство «Рідна Школа» запросило мене на педагогічну роботу до пані Яворської, яка вела «захоронку» — дитячий садок № 1 по вулиці Руській біля церкви Волоської. В садку займалися 30 дітей, для яких була обладнана двокімнатна квартира. В садочках був чіткий розпорядок: обов’язкова руханка, вчили пісні, танці (гопак, катерина, подоляночка, козачок), обов’язкові прогулянки на Високому замку. Мене радо запрошували і в інші садочки, бо я грала марші, супровід до співів і до танців...»

Такою запам’яталася Анні молодість, що припала на 1939 рік.

Усе її життя, наче книга, наповнена щасливими та трагічними сторінками. 7 січня 1940 року вона вийшла заміж. Чоловіком пані Анни був випускник Української господарської академії в Чехословацькій Республіці (м. Подєбради), у майбутньому інженер-гідротехнік Ярослав Благітка.

Після закінчення студій він прибув до Львова та став активним учасником спортивного товариства «Сокіл-Батько», очолюваного Михайлом Хроновятом. Ярослав став начальником «Сокола-Батька», займався організацією спортивного життя, підготовкою тренерів та вишколами в централі і в сокільських гніздах.

На жаль, доля талановитого й діяльного українця, який потрапив під репресії радянських «визволителів», виявилася трагічною. Хоча після в’язниці Ярослав Благітка і повернувся, але здоров’я було остаточно підірване. У 1965 році він помер.

Після закінчення війни Анна Благітка працювала музичним керівником у дитячому садку № 17, в школі № 62. Згодом — у Львівському педагогічному, а потім — у музично-педагогічному училищі і за сумісництвом у львівській консерваторії. Викладала методику музичного виховання, завідувала музичним кабінетом. З 1950 р. працювала в Будинку Вчителя керівником дитячої музичної студії, потім — заввідділом зв’язків з громадськістю.

З 1963 року Анна Благітка навчалася на диригентському факультеті Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка, яку в 1969 році закінчила з відзнакою.

Життя в освіті і для освіти — ці слова стали суттю життя педагога Анни Степанівни Благітки. 55 років безперервного педагогічного стажу!

Найбільшим щастям для неї було, коли її учні, відкриваючи для себе шляхетний світ музичного мистецтва, несли у своєму серці незгасну любов до прекрасного, до благородства й доброти та наповнювали навколишній світ високими ідеями справжнього гуманізму.

З відновленням Незалежності України Анна Благітка поринула в активну громадську діяльність. У 1991 році було відроджено Львівське Крайове товариство «Рідна Школа», президентом якого став академік Володимир Панасюк. З ініціативи відомої діячки української педагогічної ниви, громадської діячки, дисидентки й політув’язненої совєтських таборів Мирослави Зваричевської був створений Львівський міський осередок «Рідної Школи» ім. Костянтини Малицької. Анну Благітку було обрано головою цього осередку.

Знаменно, що у своїй діяльності у цій іпостасі пані Анна об’єднувала як довоєнних «рідношкільників», так і сучасних вчителів, а також своїх випускників і навіть їхніх дітей-онуків.

Свою кипучу діяльність спрямовувала на те, аби пробудити генетичну пам’ять та сформувати особистість як кожної дитини, так і дорослої людини як патріота України. Безліч сторінок української історії відкрила, нагадала під час регулярних вівторкових зустрічей, численних достойних гостей представляла присутнім. Невтомно поширювала ідеї добра, справедливості й вірного служіння Україні, зразок якого і сама являла.

Очолювала осередок до 2010 року, далі стала його почесною головою.

Також з 1996 року пані Анна Благітка була членкинею Ліги Українських Жінок. Була місточком між двома патріотичними організаціями. Багато культурно-просвітницьких заходів ці організації проводили спільно.

Велику увагу й кропітку працю Анна Благітка приділяла видавничій справі. Під її керівництвом побачили світ ряд книжок, переважно із спогадами про трагічно-героїчні долі галичан, про славні сторінки минулого України, зокрема, про традиції освітянства. До багатьох збірників писала передмови. Також сприяла виданню конкурсних робіт молоді про видатні постаті України, робила аналітичні рецензії. Найвагомішим здобутком пані Анни можна вважати упорядкування й видання альманаху «Сокіл-Батько»: спортивно-руханкове товариство у Львові (до 10-річчя від часу заснування 1895—1995)». Цим явила світові величне явище українського сокільства, яке, зароджене на найкращих традиціях Європи, насамперед на зразках чеського гімнастичного руху, стало справжнім символом здорового духу українців.

«Соколи, Соколи, ставаймо в ряди! Нас поклик «борімось!» взиває. В здоровому тілі здорова душа, де сила, там воля витає!» — це слова сокільського гімну, автором якого є український композитор і диригент Ярослав Ярославенко (справжнє прізвище — Вінцковський).

Анна Степанівна пригадувала краянам масштабні святкування, що відбувалися на площі «Сокола-Батька», і разом з тим продовжила справу свого чоловіка Ярослава Благітки, який всі сили своєї душі віддавав сокільському руху, за що потім був катований тими, що називали себе «визволителями».

В останні роки життя пані Анна за станом здоров’я не могла брати активної участі в громадському житті, але слідкувала за всіма подіями, духом була зі всіма патріотичними заходами.

31 жовтня 2017 року Анна Благітка відійшла до Господа на 98 році життя. Похована на 66 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

Відзначаючи 100-ліття від народження цієї Українки, берімо собі за зразок її Чин!