МЕНЮ

«Захоплює мужність наших воїнів»

Богдан ПРОСКУРОВ, Полтава
17 січня, 2019 - 17:41
Полтавці — про загиблого велосипедиста, Томос та здоровий спосіб життя

Тетяна НЕПОКУПНА, кандидат економічних наук, доцент кафедри політекономії Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка:

— Почну з гіркої звістки, яка наздогнала полтавців 7 січня і жодного з містян не залишила байдужим: після двох місяців перебування в комі помер підліток, який потрапив у Полтаві в ДТП. Немає більшого горя, ніж коли батьки ховають своїх дітей.

Серед того, що мене, скажімо так, дивує, проблема злиття політики і релігії. Якщо впродовж тривалого часу науковці зазначали про реалізацію в Україні моделі взаємодії трьох структурних елементів — влади, бізнесу і криміналу, то сьогодні можна до цієї тріади додати четверту складову — релігію. Україна — світська держава, про що нам говорить стаття 35 Основного Закону. Наслідки тристороннього «партнерства» ми відчуваємо уже давно. Соціально-економічні наслідки злиття політики і релігії відчуємо з часом. Допускаю, що не всі вони будуть очікуваними і прогнозованими.

Приємно, що моя Полтавщина за рахунок працюючих підприємств (а це — робочі місця, зайнятість населення, доходи, рівень і якість життя полтавців) упродовж тривалого часу є доволі великим платником податків до державного бюджету і найменшим отримувачем дотацій.

Початок року ознаменувався для мене особисто та навчального закладу, в якому я працюю, приємною звісткою: ми успішно пройшли процедуру акредитації магістерської програми за спеціальністю «Економіка». Отже, ми маємо дозвіл видавати нашим магістрантам диплом державного зразка. Це підвищує до нас довіру сьогоднішніх бакалаврів — наших майбутніх магістрантів. Це засвідчує високий рівень професіоналізму викладачів нашої кафедри — кафедри політекономії ПНПУ.

Олег ПУСТОВГАР, перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта»:

— Найприємнішою новиною року, що почався, й унікальною історичною подією стало отримання Православною церквою України Томосу про автокефалію. Президент Петро Порошенко увійшов у вітчизняну історію як державник, що усвідомив вагу незалежності православної церкви через призму національної безпеки й української традиції як невід’ємної частини української національної культури. Саме Порошенко поставив жирну і переможну крапку у процесі понад столітньої ходи українців до незалежної церкви. 

Закиди недоброзичливців щодо «передвиборчої технології», можливо, спричинені браком історичних знань. Адже закладали підмурівок цього не одне покоління патріотів — державних і церковних діячів. Гетьман Павло Скоропадський висловився за автокефальну церкву ще 6 липня 1918 року на II сесії Українського Церковного собору. Сто років тому, у січні 1919 року, Директорія УНР на чолі з полтавцем Симоном Петлюрою ухвалила закон «Про вищий уряд Української автокефальної православної церкви».

Автокефалістів було повністю зліквідовано безбожним російсько-комуністичним режимом: більшість священиків вислали до Сибіру або розстріляли. Втім, прагнення до автокефалії жило в колах української еміграції. Відомо про зусилля уродженця Полтавщини, голови Директорії УНР на еміграції Андрія Лівицького, який прагнув у 1930 році отримати згоду Вселенського Патріархату на автокефалію. Ідею автокефалії плекав ще один видатний полтавець, племінник Симона Петлюри Патріарх Мстислав.

Пам’ятаймо також Патріарха Володимира Романюка — політв’язня радянського режиму, члена УГС і ОУН. А після відходу Романюка у кращі світи понад чверть століття українську церкву вів до автокефалії Патріарх Філарет. Його внесок у цю справу ще належить осмислити і оцінити.

Протягом останніх тижнів понад 70 парафій Московського патріархату в Україні перейшло до ПЦУ. Сподіваюся, з часом ця позитивна тенденція лише посилиться. І хоча нашої області наразі в цьому переліку немає, певен, що цьогоріч і на Полтавщині громади РПЦ долучаться до об’єднавчого процесу.

Стосовно поганого. Лефортовський «суд» Москви подовжив термін тримання під вартою військовополонених українських моряків. Викликає захоплення те, як мужньо і впевнено на цьому судилищі окупантів трималися наші воїни. Водночас ми мали змогу побачити, наскільки густо просякнуте суспільство РФ українофобією й імперською отрутою — від президента до судової системи.

Російсько-українська війна продовжує забирати життя співвітчизників.13 січня у місті Гадяч Полтавської області провели в останню путь Володимира Крупського — військовослужбовця 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, який загинув у зоні проведення Операції об’єднаних сил.

Смерть на Різдво у лікарні підлітка Артема Левченка (хлопця-велосипедиста у листопаді збив автомобіль підприємиці-мажорші) збурила багатьох небайдужих полтавців, які перекривали центральні вулиці, пікетували прокуратуру і поліцію. У цій справі багато «темних плям», скажімо, стерті файли з камер відеоспостереження. Увага ЗМІ, громадськості, суспільний резонанс дають сподівання, що слідство і суд будуть справедливими.

Валерій РУЧКА, співорганізатор бігового клубу Running club Poltava:

— Якщо говорити про хороше, то я відзначив б, що людей, котрі займаються бігом, у Полтаві стало значно більше. Їх помічаєш усюди: у центрі міста, на околицях, стадіоні. І це не професійні спортсмени, а ті, кому біг приносить задоволення. Мене особисто це дуже тішить, бо ще 5 років тому їх майже не було. Якщо проаналізувати всі бігові заходи України, то можна побачити приємну закономірність — майже скрізь є учасники з Полтавщини. А сама Полтава входить в ТОП-5 міст України, де цей вид спорту розвивається найбільше, тобто біг заради здоров’я стає популярним. Трохи засмучує, що частина полтавців не сприймає проведення масових забігів, коли перекривають центральну частину міста. У Лондоні, Нью-Йорку, Парижі чи Берліні містяни виходять підтримувати атлетів. У Полтаві ж на тренуванні тебе може «підрізати» маршрутка, а під час змагань вилаяти бабця, що «через бігонутих» не потрапила на ринок. Намагаєшся не звертати уваги, але, звісно, тебе це зачіпає. Бо розумієш, що ми ще далеко від Європи. А шкода!

Прикро, що, попри заборони та черговий рік війни, полтавці продовжують використовувати піротехнічні засоби під час свят, зокрема  новорічних. Бракує ще нашим людям свідомості та поваги до тих, хто пройшов жахіття бойових дій і згадує побратимів, які  в цей час бачать інші «феєрверки».