За людяність і професійність

Дякую медикам Козельця!

На жаль, мені, як і багатьом українцям, уже не з чуток відомо, що таке COVID-19. Нещодавно я захворіла і 10 днів лікувалася вдома під наглядом сімейного лікаря. І КТ мені зробили, удома антибіотики кололи... Два тижні трималася висока температура. А потім мені стало погано, ще й на серце дало ускладнення, і діти відвезли мене до Козелецької лікарні (офіційно вона називається КНП КРР «Козелецька ЦРЛ»).

А в лікарні я вперше зіткнулася з настільки чуйним і професійним підходом. Мені ставили крапельниці, робили всі необхідні призначення. Там дуже хороший колектив — і такий догляд, як удома. Їх усі хвалять, не тільки я. Бо чуйні і добрі — що санітарочки, що медсестри. Мабуть, багато залежить від завідувача інфекційного відділення — це Тетяна Миколаївна Руденко та головного лікаря — Приліпка В’ячеслава Володимировича. Дуже велика турбота. На жаль, серед медиків теж багато перехворіли.

Єдиний мінус — вогко і прохолодно у приміщенні, віє від вікон. Це стара будівля, але якби хтось допоміг замінити вікна й двері, то воно ще б довго простояло і допомогло вилікувати дуже багато людей. Адже хворих привозять без кінця (наприклад, 26 грудня, як повідомлялося на фб-сторінці Козелецької ЦРЛ, на лікуванні перебувало 39 хворих, з них 28 — на COVID-19, 8 — з підозрою на коронавірусну інфекцію, 3 — хворих на пневмонію. Стан 7-ми хворих на COVID-19 був тяжкий, 21 — середньої тяжкості, стабільний — ред.). А ще ж невідомо, скільки ця пандемія триватиме. Можливо, знайдуться спонсори чи державна адміністрація візьметься — поступово робити ремонт, хоч би по вікну раз на тиждень... Поставити євровікна і двері в коридорчики, щоб ніде не задувало. Адже зараз такий складний час. Люди ж лежать з запаленням легень. Хочеться, щоб вони не боялися застудитися, не треба будо додатково вкриватися, бо таке було, що й у жилетці лежали.

Хочу побажати всім українцям: бережіть себе. Бо хоч я вже і вдома, але лікар сказала, що треба продовжувати лікування. Бо і зараз у мене задишка, сил немає. Пройдеш  кімнатою — і вже задихався. Збираюся з силами, щоб вийти надвір, на свіже повітря. Але боюся, бо поки вдягнуся, вже задихаюся...

І ще раз хочу подякувати медикам за порятунок і справжню людяність — я, Ільчук Ганна, а так само багато інших пацієнтів, що зі мною лежали. Вони теж приєднуються до великої подяки за таку турботу. Свою роботу медики виконують на найвищому рівні. До пацієнтів немає грубого слова, а це саме те, що дуже треба зараз, у цю важку хвилину.