Юзеф Чехович – поляк, який любив Волинь

Юзеф Чехович — один із найвидатніших польських поетів ХХ століття, який декілька важливих для своєї творчості років провів на Волині, саме у Володимирі-Волинському й у селі Верба. Він народився 15 березня 1903 року в м. Люблін і місту своєї молодості присвятив багато віршів, зокрема «Поему про Люблін». У 2003 році до 100-річчя поета у Любліні урочисто святкували його ювілей. У заходах брала участь племінниця і хрещена донька поета Олена Паньків, яка мешкає у Львові.

Слід зауважити, що становлення Чеховича як поета відбулося саме на Волині, й доказ того — його волинські вірші. Їх є декілька, вони ніколи не були опубліковані, належать до перших віршів автора і мають високу мистецьку вартість. Активний учасник літературного життя Любліна (автор багатьох ліричних творів, присвячених місту), редактор кільканадцяти часописів (переважно літературних та дитячих), а також працівник Польського радіо, для якого писав радіопостановки, Юзеф Чехович народився  в родині Малґожати (дівоче прізвище — Сулек) і Павла Чеховича; був четвертою дитиною. Дитинство пройшло у напівпідвалі на вулиці Капуцинській, 3 (позаду готелю Victoria, знищеного під час Другої світової війни). Це було службове житло його батька, який працював на невисокій посаді у банку. В 1912 році батько помер, а на звільнене ним робоче місце пішла працювати мати.

У 1913 році Чехович почав навчання в одинадцятирічній російськомовній школі. Завдяки зусиллям матері та інших дітей із родини вже тоді умів читати та писати польською мовою. Коли за два роки Люблін зайняли австро-угорські війська (1915), перевівся до новоствореної першої загальної польської школи, яку закінчив із відзнакою у 1917 році. Потім почав навчання у чотирирічній Учительській семінарії.

У 1920 році поет пішов добровольцем на польсько-радянську війну. За три місяці, під кінець жовтня, повернувся до школи, яку закінчив у 1921 році. Згодом здобував освіту на Вищих учительських курсах у Любліні та в Інституті спеціальної педагогіки у Варшаві. Після цього почав працювати вчителем у селі Слобідка Віленського воєводства; вчителював до 1932 року, працюючи в навчальних закладах Володимира-Волинського та Любліна (тут він, серед іншого, очолював спеціальну школу).

У 1923 році став співтворцем літературного часопису «Рефлектор», в якому дебютував із твором Opowiesc o papierowej koronie. У 1927 році вийшла друком перша збірка віршів поета «Камінь». Критики високо оцінили цю книгу. У 1930 році Чехович отримав стипендію на виїзд до Франції. Після повернення до Любліна став редактором літературного додатку до газети Ziemia lubelska. У січні 1932 року почав видавати власну щоденну газету Kurier Lubelski (вийшло 129 номерів). Після завершення роботи над «Кур’єром» почав працювати над створенням наступної газети. Завдяки його зусиллям почав виходити Dziennik Lubelski. Світ побачили лише дев’ять номерів.

У травні 1932 року поет разом із Францішкою Арнштайновою заснував Люблінську спілку літераторів, яка мала об’єднувати усіх письменників тодішнього Люблінського воєводства незалежно від форми творчості. Юзеф Чехович перекладав польською мовою твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Павла Тичини, Богдана Лепкого, Олега Ольжича, Миколи Бажана, Леоніда Мосендза та ін. Також перекладав з англійської, французької, чеської, російської, болгарської мов.

На Волині Юзеф Чехович вчителював у період між Першою та Другою світовими війнами.

У 1923 році митець вчителював у однокласній школі у Мар’янівці, поблизу села Верба на Володимирщині, у 1923—1925 роках — у семирічних школах №1 і №3 у Володимирі-Волинському. Звідти йому було ближче діставатися до люблінських родини та друзів і брати участь у засіданні літературної групи «Рефлектор», друкуватися у журналах «Нове життя» й «Огляді Люблінсько-прикордонному». Роки перебування на Волині (1920—1925) — це час його творчого самоствердження, захоплення мальовничими волинськими пейзажами, вивчення прикордонної української і польської культури, мови, звичаїв, релігії. Цей творчий чоловік був здібним педагогом, журналістом і фотографом. Місту Володимиру-Волинському Юзеф Чехович присвятив вірш «Зітхання»: «Під перламутровим степом неба,// Коли ніч травнева // Велика церква пливе серед дерев,  // Зірки зупинилися у ровах // Потяги десь за станцією // Позіхають довго // Подих вітру це приніс і запах акації // Чути над річкою, // Над Лугою».

У вересні 1939 року, як розпочалася фашистська окупація Польщі, Чехович разом з іншими співробітниками Польського радіо переїздить із Варшави до Любліна. 9 вересня 1939 року він ішов до перукарні й загинув від падіння бомби під час нацистського авіанальоту. У Любліні, на місці його загибелі, поетові, якому було всього лиш 36 років, поставлено пам’ятник.

Ця історія підтверджує істину про те, що українці та поляки мають багато спільного — більше того, що об’єднує, ніж того, що роз’єднує.