Єлисаветградське життя і сцена Гната Юри

У селі Підлісне Олександрівського району (Кіровоградська область) про знаменитого його уродженця, корифея української сцени Гната Юру, нагадують пам’ятник-погруддя, встановлений поряд із сільським клубом на колишній родинній садибі, та музейна кімната, яку відкрили у січні 1988 року з нагоди 100-річчя від дня народження земляка.

Батько Гната Юри — Петро Мусійович — обробляв у Федварі (так називалося село до 1944 року) невеликий наділ землі і був писарем у волосному правлінні. Він мав тринадцятеро дітей, та залишилося живими четверо — Терентій, Гнат, Олександр і Тетяна. Усі вони присвятили своє життя сцені.

«Ледве мені минуло 7 років, батько повів мене до земської трикласної школи», — згадував своє дитинство Гнат Петрович. Приміщення школи було поряд із садибою Юрів, у ньому зараз церква. У 1898 році Гнат закінчив навчання і протягом двох років допомагав батькові переписувати папери у волосному правлінні. До речі, і цей будинок зберігся в Підлісному. За радянської влади в ньому була школа, аж поки поряд не збудували нове приміщення.

Далі починається єлисаветградський період. В автобіографії та спогадах, які були написані уже в літньому віці, Гнат Юра приділив йому мало уваги. Та й, власне, поки що ніхто з краєзнавців його не досліджував.

А почалися ці часи, як писав Юра, раптово: «Та раптом, за порадою дядька Афанасія, що жив у Єлисаветграді (тепер Кіровоград), мене одвели до міста й «определили» на службу. Працюючи вдень у нотаріальній конторі, я мусив вечорами допомагати дядькові переписувати папери в земській управі».

Прізвище дядька Афанасія, по чиїй лінії він був дядьком — по батьківській чи материнській, де проживав в Єлисаветграді і де працював, Гнат Петрович не вказує. Та, судячи з того, що він допомагав дядькові переписувати папери в земській управі, можна припустити, що дядько Афанасаій саме там і працював. Будинок земської управи на розі вулиць Шевченка та Чорновола у Кропивницькому також зберігся. Сьогодні у ньому один з корпусів гімназії.

В автобіографії Гнат Юра згадує, що працював у нотаріальній конторі В.Г.Шевченка. Нотаріус  Шевченко мав власний будинок по вулиці Безпопівській (нині — Гоголя) на розі з Поліцейським (Декабристів) провулком. Очевидно, там же була й контора, куди ходив на роботу Гнат Петрович.

Ще три будинки у Єлисаветграді тісно пов’язані з театральним життям Гната Юри. Це приміщення Громадського зібрання (не збереглося), Зимовий театр та театр заводу Ельворті. Туди він ходив з дядьком дивитися вистави. Першою п’єсою, яку Юра побачив на сцені міського театру, був «Бідний Генріх» Гауптмана. Дядько Афанасій познайомив Гната з місцевими акторами-аматорами з українського драматичного колективу, що існував при заводі Ельворті, куди згодом прийняли юнака. На сцені заводського театру відбувся його дебют як актора.

«Ніколи не забуду, як мені вперше довелося вийти на сцену. Йшла якась мелодрама, здається «За батьківської справи». Грав я, мабуть, примітивно, але з великою щирістю, намагаючись передати всі страждання героя. Глядачі нагороджували мене оплесками. Після вистави дядько Афанасій підходив навіть до незнайомих людей і з гордістю казав: «Це грав мій племінник!» — пригадував Гнат Юра.

У 1904 році Гнат Юра уже керував одним із гуртків любителів сцени.

«В юнацькі роки писав вірші, перекладав Некрасова, Гейне. Час од часу місцева російська газета «Голос Юга» друкувала мої рецензії на спектаклі приїжджих труп за підписом «Загарій». Водночас посилено займався самоосвітою, бо завжди пам’ятав слова дядька Афанасія про те, що хорошим актором може стати тільки освічена людина. Довелося наймати репетиторів і щороку складати іспити екстерном. Так я закінчив шість класів реального училища». Спершу у нотаріальній конторі Гнат одержував 10 карбованців щомісячно, тож займався самоосвітою. А коли став отримувати 25—40 карбованців, найняв учителя. Іспити за шість класів реального училища (нині машинобудівний технікум) склав у 1907 році.

Оскільки в Держархіві Кіровоградської області відсутня більшість номерів газети «Голос Юга» за 1906 рік, нам не вдалося віднайти рецензій Гната Юри. Проте знайшли два його вірші: найбільш відомий «Україна» був надрукований у газеті за 6 травня 1907 року, ще один вірш — «Зелені святки» — вийшов під рубрикою «фейлетон» у номері за  10 червня 1907 року.

Про перший вірш Гнат Петрович писав, що він «приніс і популярність, і великі неприємності», — за ним почала стежити поліція.

В Єлисаветграді Гнат Юра вперше побачив вистави за участю Марії Заньковецької, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. У Єлисаветграді  він написав перший драматичний твір, проте цензор не дозволив його ставити.

«У 1907 році трапилася велика подія: я став професійним актором», — згадував Гнат Петрович. Відомий антрепренер С.Максимович запропонував вступити в його трупу. Потім були трупи Дукельського та Габрієле. З останньою Гнат залишив Єлисаветград...

У Кропивницькому збереглися: будинок нотаріуса В.Г Шевченка, приміщення земської управи, театр заводу Ельворті і приміщення реального училища, яке екстерном закінчував Гнат Юра. Та ще на жодному з них немає меморіальної дошки на честь корифея українського театру.

Та й у селі Підлісне, через яке пролягає дорога з Кропивницького на Київ, ви не побачите вказівника, що тут народився Гнат Юра, і що у селі є його пам’ятник-погруддя та музейна кімната.

А вона, до речі, з часу відкриття не змінилася. Хіба що на стендах замість шести графічних листів у техніці туш-перо, які виконав у 1987 році нині покійний художник Юрій Семенович Ботнар, ви побачите їхні ксерокопії. Восени минулого року Ботнар звертався письмово до голови сільської ради Сергія Кармазіна, щоб передали ці листи із зображеннями Гната Юри на зберігання в обласний краєзнавчий музей, оскільки музейна кімната в Підлісному в аварійному стані. Але йому в цьому відмовили, мотивуючи, що ці роботи перебувають на балансі громади, і за них були сплачені кошти. Зараз, за словами Кармазіна, ці листи лежать у сейфі у сільраді, а оцінені вони у 46 гривень кожна.

Власне, хіба можна оцінити мистецтво та історію? Та й чи цінуємо ми їх?