Є у латишів свій «Вірастюк». I він проукраїнський

Розглядаю кольорове фото. Могутня будова тіла, козацькі вуса, оселедець... У руках чолов’яги шаблюка; на спортивній майці, у яку він убраний, зображення січовика і відомий усім політизованим українцям напис: «Рабів до раю не пускають». Спочатку подумав, що це якийсь колоритний український атлет. Виявилося, що ні. Латиш. Хоча і з нетиповим латиським прізвищем — Буринський.

Фітнес-центр Олега Буринського був першим залом у Латвії. Водночас, це була перша група ініціативних людей, яка проголосила в 1997 році ідеї розвитку фітнесу в республіці. Саме тут було створено кістяк збірної Латвії, яка потім представляла цю балтійську країну на європейських та світових чемпіонатах. З Олегом ми відносно швидко познайомились через Фейсбук. Виявилося, що він живе у Латгалії (а це, можна сказати, латиський Донбас), російської мови тут багато, тому й прізвища відповідні.

Відверто запитав атлета — чи не має він часом польського коріння? Адже певний час Латгалія входила і до складу Польщі, і людей з польською кров’ю тут чимало. Проте, Олег відповів категорично: «Ні, до поляків жодного стосунку не маю. Латиш!»

Тут саме час додати кілька слів про текст, який був під «козацьким» фото Буринського:

«В моїх жилах нема жодної краплі української крові. Але мені дуже подобається цей волелюбний і мужній народ. Рішучий і з загостреним почуттям справедливості. У наших Країн дуже подібні долі. І в цей непростий для України час хочу підтримати їх і висловити впевненість, що все у них буде добре. Слава Україні!»

МОЖЛИВО, СТІЙКІСТЬ ЛАТГАЛЬЦЯ МАЛА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Приємно таке читати про свою Батьківщину, але згодом мою увагу привернув ще один цікавий пост Олега:

«В травні 1990 року «совок» готувався до бійки і відпускати Латвію не збирався. Якраз напередодні 4 травня я мав бесіду із заступником міністра внутрішніх справ Латвійської РСР та своїм колишнім комбатом, полковником міліції Миколою Степановичем Гончаренком. На той момент Гончаренко очолював усі підрозділи ОМОНу у всіх країнах Балтії і був напряму підпорядкований Кремлю. Його пропозиція для мене була такою: очолити взвод ризького ОМОНу. Оскільки попереду будуть дуже гарячі події по розгону «латвійських фашистів». Хто себе добре покаже, має шанс на стрімку кар’єру в МВС і навіть зможе отримати хорошу посаду в Москві. Від цієї пропозиції Гончаренка я відмовився зі словами: «Dievs, sveti Latviju» (Боже, благослови Латвію». — Авт.) і сказав, що ми з ним будемо воювати по різні боки барикад. Гончаренко поставився до цього зовні спокійно і навіть сам відвіз мене на міністерській «Волзі» до ризького вокзалу.

Тож знаю точно: «совок» готувався до бійки за Латвію. Відпускати нас вони не збиралися. Чому ж потім «злився»? Аналізуючи події тих років, зробив для себе такий висновок: для них став шоком запеклий спротив наших литовських друзів у Вільнюсі. Але й ми були готові до бійки — ніяк не менше, ніж литовці. Щороку 4-го травня тішу себе думкою, що моя тодішня відмова Гончаренкові також вплинула на його рішучість, на готовність пролити в Латвії велику кров. Переконаний, що Горбачов приймав рішення, орієнтуючись на доповіді з місця подій. А головним «силовиком» країн Балтії, напряму підпорядкованим Кремлю, був Гончаренко.

БУРИНСЬКИЙ У РОЛІ ПРОСВІТИТЕЛЯ

Будучи патріотично налаштованим латишем, Олег Буринський, тим не менше, часто послуговується російською. Адже Даугавпілс — це щось типу латиського Харкова чи Одеси. Просвітництво російською мовою в цьому місті до певної міри виправдане. І, знаєте, так приємно мені було наткнутися на українську тематику:

«Сегодня — понедельник. А знаете, почему он так называется?

В украинском языке день недели «воскресенье», звучит как «неділя». А после неділі (воскресенья), наступает следующий день — ПоНедiлок. Понедельник, то есть.

А знаете, почему воскресенье, по украински: неділя?

Потому что это выходной день, в котором «нет дела». Недiля.

Неділя уже, к сожалению, закончилась и сегодня наступил следующий день — понедельник». Ось такий маленький лікбез для латгальців.

Але ще цікавіше читати пости Буринського на політичні теми:

«Маршал Перемоги Жуков давав присягу три рази:

1) На вірність Царю і Російській імперії.

2) Тимчасовому уряду.

3) СРСР

Після закінчення Другої світової війни, його судили офіцерським судом честі за мародерство, зняли з посади Міністра оборони. Формулювання було таким: «За вчинки, які ганьблять високе звання члена ВКП(б) і честь командира Радянської Армії». І далі: «...встав на шлях мародерства, зайнявшись присвоєнням і вивезенням з Німеччини великої кількості різноманітних коштовностей...» (постанова П61/84 від 20 січня 1948 року).

Як бачимо, все чітко — з документами і посиланнями. Так що не лише фітнес пропагує в Даугавпілсі «латиський Вірастюк»; він є правдолюбом, справжнім європейцем і великим другом України.