МЕНЮ

Видання з драматичною історією

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
6 грудня, 2018 - 19:56
Вийшов друком «Українсько-російський фразеологічний словник» невстановленого авторства

«Дуже рідко доводиться видавцям давати дорогу у світ книжкам, автори яких невідомі. Та особливо, якщо це такий складний жанр, як словник. Виявляється, і таке було в нашій трагічній історії», — ідеться у вступному слові видавців — а це видавничий центр «Просвіта» — до «Українсько-російського фразеологічного словника», який нещодавно побачив світ накладом тисяча екземплярів.

Редакції це видання представив головний ініціатор його виходу, академік УЕАН, доктор філософії, дійсний член НТШ, член НСПУ, лауреат премій імені Л. П. Симиренка НАН України та Дмитра Нитченка Петро ВОЛЬВАЧ. У своїй передмові, названій «Репресований «Словник» повертається в Україну», Петро Васильович описав обставини знайомства з цією працею та її шлях до широкого загалу — і ще в 60-ті роки минулого століття, і нині: «Після сталінсько-берїівської деспотії, у короткочасний період хрущовської відлиги (1956—1965 рр.) у радянському гетто спалахнула іскра надії на національне відродження... У молодіжному студентському середовищі ширився і набирав обертів рух за відродження української мови як спротив офіційному урядовому зросійщенню.

Через самвидав поширювалися машинописні та написані від руки не лише поезії заборонених поетів 1920—1930-х рр.., а й твори молодої літературної генерації. Серед самвидаву траплялися також і словники. Машинописний фразеологічний словник української мови потрапив і до мене. Його передав мені брат Федір. З його слів, до нього він потрапив від академіка Української академії наук Петра Погребняка. Він тривалий час очолював академічну термінологічну комісію. Як безіменний український фразеологічний словник потрапив до нього, ні я, ні брат не знаємо.

Словник у нашому середовищі передавався з рук у руки, з єдиною умовою його передрукувати і поширити... Один із примірників словника я взяв у палітурку і завіз до Криму. Там ми його з друзями розмножили і поширили у своєму українському середовищі. Десь улітку 1965 року до Бахчисарая, де я працював на Кримській помологічній станції Всесоюзного н-д інституту рослинництва, до мене завітав молодший брат Василь. Він щойно закінчив Одеський гідрологічний інститут і їхав за розподілом на роботу до м. Обнінськ Калузької області, де був розташований єдиний у країні Всесоюзний н-д інститут агрометеорології... Аби брат не втрачав зв’язку з Україною, я подарував йому обпалітурений примірник фразеологічного словника. До 2015 року брат постійно використовував його, виховавши дочку та сина свідомими українцями... На жаль, брат у розквіті творчих сил відійшов у Вічність. Помер брат у день Соборності України 2016 року, коли вже Крим був окупований Росією. Через воєнний стан та сильні морози я не зміг потрапити в Обнінськ і бути на похороні. Поїхав туди лише на роковини смерті 2017 року, коли мені самому вже довелося покинули окупований Росією Крим. Там я прожив майже 60 років.

Переглядаючи величезну братову книгозбірню, в якій домінувала україністика, я знайшов і подарований йому 1965 року мій примірник «Словника»... Пам’ятаючи слова геніального українця Миколи Гоголя, вкладені в уста славетного Тараса Бульби про те, що ворогові не можна залишати й люльки, я вирішив забрати «Словник» із Московії.

Київські науковці, філологи й письменники не змогли встановити авторство «Словника». Мій давній товариш-колега просвітянин, видатний український поет, відомий політик і громадський діяч Павло МОВЧАН зголосився допомогти у виданні цього досить цінного «Словника». За це я висловлюю йому та видавцям величезну вдячність. Можливо, видання та поширення «Словника» допоможе ідентифікувати й автора цієї непересічної праці, яка повернулася із Московії».

Павло Мовчан у власному вступному слові також зазначає: «...парадоксально виглядає на сьогодні та спроба мовників-словникарів, філологів, письменників, журналістів, які, незважаючи на цілі академічні установи і всі навчальні заклади, що вели багатолітню роботу по руйнуванню українського слова 48 годин на добу, і потрібно ще враховувати всі засоби інформаційні, чинити опір тотальній русифікації... Прикладом чого є ось цей фразеологічний словник невідомого автора, з яким (словником) мені випало колись познайомитись у Івана Ол. Світличного. Згодом, навчаючись у Москві, цей словник давав мені для короткого користування аспірант Інституту світової літератури Геннадій Грицай, а вже через кілька років цього самого словника мені показував у ленінградській квартирі Петро Жур, який переклав добірку моїх поезій для журналу «Звезда». Отже, це свідчило про те, що словник цей був добре відомий багатьом і мав широке розповсюдження по Союзу... Цей словник є яскравим свідченням того, що всі спроби потужного агрегата змосковщення наштовхувались на національний опір українських інтелектуалів, які відкидали облудну мотивацію Білодіда і Русанівського «зближення» і злиття братів-народів... Слово правди завжди бере гору над брехнею...»