МЕНЮ

Всепоглинаюча любов Романа Шухевича

Лідія КУПЧИК, голова Львівського міського осередку Всеукраїнської ліги українських жінок
4 липня, 2019 - 16:30
Що керувало цим здібним, енергійним і надзвичайно діяльним чоловіком?

У наш час уже всім відоме ім’я Романа Шухевича, більшість українців обізнані з його діяльністю й самопожертвою... Вороги ж люто воюють з пам’яттю про нього.

Варто ще раз і ще раз застановитися над його життєвим шляхом і над внутрішньою сутністю його особистості. Що керувало цим здібним, енергійним і надзвичайно діяльним чоловіком? Чого може навчити його приклад сучасників?

ЮНОМУ РОМАНОВІ НІЧОГО НЕ БРАКУВАЛО

Народився він 30 червня 1907 року у Львові в домі свої бабусі Герміни Шухевич. Був охрещений як Роман-Тарас. Волею долі був нащадком давнього і славного роду Шухевичів.

Дідом його був Володимир Шухевич (1849—1919) — визначний український учений (етнограф-фольклорист), публіцист, педагог, культурно-освітній і громадський діяч, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Батько — Йосиф-Зиновій Шухевич (чи, як тоді переважно вживали, Осип) закінчив Академічну гімназію і правничі студії у Львівському університеті, дістав посаду цісарсько-королівського повітового судді в містечку Краковці, відтак його перевели до Камінки Струмилової (тепер Кам’янка-Бузька).

Уже з тих фактів можемо мати певність, що юному Романові нічого не бракувало. Він мав забезпечений побут і добрі можливості для навчання. Маючи гарні здібності, легко вчився, чудово грав на фортепіано і скрипці, захоплювався спортом, у чому мав неабиякі успіхи, рекорди, і багато читав.

Проте щасливе й забезпечене життя не породило в його душі ні краплі егоїзму, що, на жаль, так часто спостерігаємо в сьогоденні. Маючи можливість втішатися власним добробутом, він усім серцем вболівав над недолею України. Будучи ще неповнолітнім хлопцем, не по-дитячому зацікавлено й уважно прислухався до розмов старших, як губка вбирав міркування учасників дискусій місцевої інтелігенції, що часто велися в домі батьків у Камінці та бабусі у Львові.

Як згадує товариш його юнацьких літ Юрій Цегельський у своїй праці «Заґа роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову», Романові дуже болів програш українцями польсько-української війни 1918 року і занепад Західно-Української Республіки і він мріяв з однолітками, як здобути волю Україні. І вже тоді, коли Романові було приблизно 14 літ, виявлялася його велика любов до України — любов, що керувала усім його життям. Роман, з одного боку, уважно перечитував усю пресу та посібники з військової справи, а з другого — організовував ігри, що були тренуваннями, вправляннями у стрільбі, гартуванням тіла й духу. І такою стежкою пішов із юності в доросле життя.

«ПОЧАВ БІЗНЕС, ЩОБ ПІДТРИМУВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ, А НЕ ЙШОВ У ПОЛІТИКУ, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ СОБІ БІЗНЕС»

Про життя й діяльність Романа Шухевича вже немало сказано й написано, тож пригадаймо лише коротко віхи його життя:

Навчання у Камінецькій і Львівській академічній гімназіях.

Активна і часто провідна участь у Пласті та різних спортивних товариствах.

Близьке знайомство з Євгеном Коновальцем і Степаном Шахом, які квартирували в його бабусі Герміни Шухевич та мали неабиякий вплив на формування світогляду Романа.  1925 року Шухевич вступив до Української Військової Організації (УВО), яку очолював Євген Коновалець.

1926 року поступив на дорожньо-мостовий відділ Львівської політехніки і 1934 р. отримав диплом інженера.

У 1928—1929 рр. відбував військову службу в польській армії. Спочатку його як студента направили в школу підхорунжих, але через політичну ненадійність звільнили, і він служив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

Коли 1929 року було створено Організацію Українських Націоналістів, Романа Шухевича призначили бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН.

Одночасно був студентом заочного курсу музичного інституту імені Миколи Лисенка. Разом із братом Юрієм виступали в Оперному театрі, Юрій співав, а Роман акомпанував на фортепіано.

1930 року Роман Шухевич одружився із донькою священика Наталією Березинською. 1933 року в них народився син Юрій, а 1940 р. — донька Марія.

У червні 1934 року у зв’язку з вбивством Пєрацького поліція провела масові арешти членів ОУН, заарештували і Романа Шухевича. Пробув два роки в тюрмі і пів року в концтаборі.

Після звільнення 1937 р. проживав з родиною у Львові. Заснував рекламну кооперативу «Фама», де працювали переважно члени ОУН. Завдяки вмілому менеджменту ця фірма швидко розрослася, мала багато відділень і давала добрі прибутки, більша частина яких йшла на потреби ОУН.

Тут звернімо увагу — почав бізнес, щоб підтримувати діяльність Організації, а не йшов у політику, щоб забезпечити собі бізнес, як це часто тепер спостерігаємо.

Коли в жовтні 1938 року на Закарпатті постала Карпатсько-Українська держава, Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, а потім нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України, брав активну участь у боях.

Після окупації Карпатської України Угорщиною Роман Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Відня. Провід ОУН доручив йому справи зв’язку із Західною Україною.

ІЗ СІЧНЯ 1943 РОКУ — НОВИЙ ЕТАП ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПРОВІДНИКА Й КОМАНДИРА

Першу большевицьку окупацію родина Шухевича перебула в Кракові, під час німецько-совєтської війни дружина з дітьми переїхала до Львова, де й проживали до арешту в липні 1945 року.

1940 року через різне бачення подальших форм боротьби в нових історичних умовах ОУН розділилася на дві організації, Роман Шухевич увійшов до складу Революційного Проводу ОУН на чолі з Степаном Бандерою і був призначений Крайовим Провідником ОУН на тих західних українських землях, які за пактом Молотова—Рібентропа відійшли до Німеччини. Керував підготовкою провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська.

Коли 1941 р. Провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл Дружин українських націоналістів (ДУН) та створення Українського легіону, який мав воювати на території України проти більшовицьких окупантів, Р. Шухевич погодився очолити Дружини українських націоналістів. Та коли німецька влада поставилася вороже до Акта відновлення державності України і почала арешти Проводу ОУН, Легіон відмовився від подальшої служби в німецькій армії, його зняли з фронту й інтернували до Німеччини. Шухевичеві вдалося втекти від ґестапо, передавши перед тим до військового штабу ОУН чимало зброї, боєприпасів та амуніції, а також переправивши в підпілля багатьох легіонерів.

Із січня 1943 року в житті Романа Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника й Командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. У серпні 1943 р. він був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА, отримавши псевдо «Тарас Чупринка».

У липні 1944 р. було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), в якій Шухевича обрали Головою Генерального Секретаріату та затвердили на посаді Секретаря військових справ.

Отак коротко, основними віхами, можна окреслити життєвий шлях цієї людини, шлях, наповнений великими подіями й неймовірними ризиками, невигодами й труднощами...

«БУВ ДУЖЕ ІНТЕЛІГЕНТНИМ І ШЛЯХЕТНИМ У СТАВЛЕННІ ДО ЛЮДЕЙ — І ДОВЕЛОСЯ ЙОМУ БУТИ ЖОРСТОКИМ ДО ВОРОГІВ»

Щоб краще збагнути всю самопожертву, яку поклав Роман Шухевич на вівтар любові до свого народу, пригляньмося до його особистих якостей.

Знаємо від близьких до нього людей, що був дуже інтелігентним, товариським, веселим і шляхетним у ставленні до людей — і довелося йому бути жорстоким до ворогів. Причому, не до особистих ворогів, а до гнобителів українського народу.

Знаємо, що був дуже релігійною людиною, — і прийшлося йому переступити заповідь «не убий».

Саме задля порятунку інших, Роман Шухевич та інші українські революціонери брали гріх на свою душу... І ми, що вижили, уціліли завдяки таким жертвам, повинні пам’ятати їхні самопожертви та молитись Богові за їхні душі...

Зрештою, чи гріх задля порятунку інших є гріхом? Мабуть, душпастирі не вважали такі дії гріховними, бо, добре відомо, що вони масово допомагали Роману Шухевичу та його людям. Відомо, що галицькі священики не раз давали притулок у своїх домівках Шухевичеві та його зв’язковим.

Для прикладу, читаючи кримінальну справу о. Романа Лиска, замордованого у Львові на Лонцького і тепер визнаного Блаженним священномучеником, бачимо, що основне, чого від нього добивалися кати — це відомості, де є Шухевич. Ні слова про нього не сказав отець Роман, хоч добре знав його ще із Камінки Струмилової. І загинув о. Роман Лиско мученицькою смертю.

А яким важким для Романа Шухевича мусило бути пожертвування своїм родинним щастям. Він дуже любив свою дружину і дітей, та любов до України була вищою. Це лише Богові відомо, що мусив відчувати він, живучи віддалено від них, довідавшись про арешт дружини та поміщення дітей в інтернати...

Загинув Роман Шухевич смертю героя у перестрілці з чекістами 5 березня 1950 року в с. Білогорща біля Львова. Великі чекістські та військові сили були задіяні для цієї спецоперації. Не змогли взяти його живим, отримали лише тіло героя. Але й мертвого його боялися. Довгі роки ніхто не знав, куди поділи тіло Шухевича. І лише недавно, завдяки розсекреченню деяких кагебістських архівів, вдалося довідатися, як радилися найвищі чини, що робити з тілом Головного командира УПА, і як потрудилися вивезти його за межі Західної України й таємно спалили, а попіл висипали в ріку Збруч.

Боялися, що люди довідаються, де його поховано й прокладуть народну стежку до свого героя? Чи, може, боялися, що він воскресне й далі боротиметься проти поневолювачів України?