«Волиняни у дзеркалі преси»

Мої матеріали в «Дні» склали основу книги

Працюючи чимало десятків літ на Волинському радіо, я не раз чув від друзів-газетярів фразу: «Не сумно, Василю, що твої нариси, розповіді, репортажі, інтерв’ю, бесіди полетять далеко в «космос». Бо ж їх послухав один раз (при повторі вдруге, коли звучать) і все! А ось наші матеріали — втішали себе — все-таки залишаться на сторінках газети, журналу та в архівах». На що я відповідав: «Не переймаюся цим. Бо якщо вагома передача — цікаві співрозмовники, якісні записи і гарне музично-пісенне оформлення — то така програма в декілька разів емоційніше діє на слухача, ніж текст друкованого видання». Зрештою, в звуковий архів радіо (його ми почали вести з 1964 року) вже покладено тисячі цінних для історії матеріалів. Там є чимало й моїх. Досить лише згадати художньо-документальну програму «В сім’ї єдиній», у 50-ти півгодинних випусках якої було майже 600 голосів волинян і гостей поліського краю. Вона охопила історію області з 1939 по 2001 роки.

А ось поміркувати над потребою підготувати книжку «Волиняни в дзеркалі преси» (вона побачила світ наприкінці листопада 2020 року у «Волинській обласній друкарні») мене спонукали роздуми нашої відомої землячки — головного редактора Всеукраїнської газети «День» Лариси Івшиної. В спеціалізованому додатку до цієї газети «Маршрут №1» у його 24-му номері Лариса Олексіївна з гордістю писала про рідний край: «Волинь — не найбільша територія України, але це справді Велика земля. Щось у ній є таке магічне, що, читаючи історію, розумієш: це вцілілий фантастичний осколок Київської Русі, домонгольської Русі. Це єдина земля, яка мала свого монарха — короля Данила, котрий в 1200-х роках, коли ще наших пихатих сусідів навіть у задумі не було, творив націю, народ, державу... Такі обрані історією й часом моменти живуть тисячоліттями, і сучасникам треба докладати більше зусиль, щоб зрозуміти значення Луцького замку та зимової резиденції Володимира Хрестителя в Зимному, що поруч із Володимир-Волинським, в нашій історії. І коли світ сприймається людьми так, то це найперша підстава для самоповаги. І звідси — побудова гідної сучасності. Я сама довгий час мала «тактильне уявлення» про Волинь, і лише згодом набувала нових знань. Це не простий, але необхідний шлях самоосвіти, адже освоїти власну територію — це освоїти власну історію».

Хочу через товщу літ із повагою і вдячністю згадати моїх дорогих учителів історії та географії — Марію Мусіївну Саєнко та Ліду Степанівну Ткаченко. І шкільного літератора Степана Миколайовича Шванса. Саме вони заклали в моїй душі любов до цих предметів та художнього слова. А вже згодом — на студентській лаві і під час підготовки історико-краєзнавчого радіожурналу «Волинь» (в ефір вийшло 220 його номерів) — повага до краєзнавства тільки зміцніла і поселилася у серці на все життя.

Вийшовши дев’ять років тому на заслужений відпочинок, я отримав чимало вільного часу, щоб стати громадським автором «Дня» — цього популярного просвітницького видання, що по-новому відкриває глибоку історію України, подає оповіді про її видатних людей, друкує чимало цікавих матеріалів з усіх областей. Тож регулярно став надсилати до редакції історико-краєзнавчі розвідки про вагомі події та долі наших земляків, які були б цікаві не лише для читачів-волинян, а й інших регіонів. Таких у моїй папці назбиралося вже понад чотири десятки. А ще були публікації в ряді обласних видань — газетах «Волинь-нова», «Діалог», «Луцький замок», «Волинська газета», журналах «Яровиця» і «Журналіст України» та у Рожищенській районці «Наш край», де почалася моя творча стежина. Отож, частину з них зібрав під цією обкладинкою.

Наголошу: чимало історичних розвідок присвячено рідному селу Доросині, його людям. Декілька розділів увібрали нариси та статті про патріотів, які відстоювали незалежність України у загонах УПА. Є свідчення волинян, які в роки лихоліття рятували від масових розстрілів земляків-євреїв, зберегли людяність і добросусідство у тривожні дні й ночі українсько-польського міжетнічного конфлікту.

Безперечно, йдеться в збірнику і про знаних людей: видатного сина землі Волинської, колишнього голову облвиконкому Юхима Ярощука — уродженця села Сереховичі Старовижівського району, який 16 років незмінно був на цій відповідальній посаді; про уродженку селища Локачі, знану письменницю, публіциста, літературного критика Маргариту Малиновську; перекладача з англійської та німецької мов, мого одношкільника — нині киянина Володимира Василюка; заслужених журналістів України — публіциста, редактора газети «Волинь нова» Степана Сачука, майстра природничих нарисів Святослава Крещука; радіожурналіста Олексія Левкова, іменем якого названа щорічна обласна премія за кращі матеріали інформаційних жанрів.

Не буду всі матеріали анонсувати. На сторінці «Зміст книги» читачі самі зможуть вибрати якусь розповідь до душі. Отже, бажаю легкого і заінтересованого прочитання!

P.S.

Принагідно хочу подякувати дизайнеру і художниці Анні Чухилевич та майстру комп’ютерної верстки Людмилі Денисюк, з-під умілих рук яких дійшла до читачів не тільки ця збірка, а й сотня книжок з історії міст і сіл Волині. Тепер вони є в книгозбірнях нашого краю і домашніх бібліотеках поціновувачів цієї літератури.

«Волиняни у дзеркалі преси»

«Волиняни у дзеркалі преси»

Мої матеріали в «Дні» склали основу книги

Працюючи чимало десятків літ на Волинському радіо, я не раз чув від друзів-газетярів фразу: «Не сумно, Василю, що твої нариси, розповіді, репортажі, інтерв’ю, бесіди полетять далеко в «космос». Бо ж їх послухав один раз (при повторі вдруге, коли звучать) і все! А ось наші матеріали — втішали себе — все-таки залишаться на сторінках газети, журналу та в архівах». На що я відповідав: «Не переймаюся цим. Бо якщо вагома передача — цікаві співрозмовники, якісні записи і гарне музично-пісенне оформлення — то така програма в декілька разів емоційніше діє на слухача, ніж текст друкованого видання». Зрештою, в звуковий архів радіо (його ми почали вести з 1964 року) вже покладено тисячі цінних для історії матеріалів. Там є чимало й моїх. Досить лише згадати художньо-документальну програму «В сім’ї єдиній», у 50-ти півгодинних випусках якої було майже 600 голосів волинян і гостей поліського краю. Вона охопила історію області з 1939 по 2001 роки.

А ось поміркувати над потребою підготувати книжку «Волиняни в дзеркалі преси» (вона побачила світ наприкінці листопада 2020 року у «Волинській обласній друкарні») мене спонукали роздуми нашої відомої землячки — головного редактора Всеукраїнської газети «День» Лариси Івшиної. В спеціалізованому додатку до цієї газети «Маршрут №1» у його 24-му номері Лариса Олексіївна з гордістю писала про рідний край: «Волинь — не найбільша територія України, але це справді Велика земля. Щось у ній є таке магічне, що, читаючи історію, розумієш: це вцілілий фантастичний осколок Київської Русі, домонгольської Русі. Це єдина земля, яка мала свого монарха — короля Данила, котрий в 1200-х роках, коли ще наших пихатих сусідів навіть у задумі не було, творив націю, народ, державу... Такі обрані історією й часом моменти живуть тисячоліттями, і сучасникам треба докладати більше зусиль, щоб зрозуміти значення Луцького замку та зимової резиденції Володимира Хрестителя в Зимному, що поруч із Володимир-Волинським, в нашій історії. І коли світ сприймається людьми так, то це найперша підстава для самоповаги. І звідси — побудова гідної сучасності. Я сама довгий час мала «тактильне уявлення» про Волинь, і лише згодом набувала нових знань. Це не простий, але необхідний шлях самоосвіти, адже освоїти власну територію — це освоїти власну історію».

Хочу через товщу літ із повагою і вдячністю згадати моїх дорогих учителів історії та географії — Марію Мусіївну Саєнко та Ліду Степанівну Ткаченко. І шкільного літератора Степана Миколайовича Шванса. Саме вони заклали в моїй душі любов до цих предметів та художнього слова. А вже згодом — на студентській лаві і під час підготовки історико-краєзнавчого радіожурналу «Волинь» (в ефір вийшло 220 його номерів) — повага до краєзнавства тільки зміцніла і поселилася у серці на все життя.

Вийшовши дев’ять років тому на заслужений відпочинок, я отримав чимало вільного часу, щоб стати громадським автором «Дня» — цього популярного просвітницького видання, що по-новому відкриває глибоку історію України, подає оповіді про її видатних людей, друкує чимало цікавих матеріалів з усіх областей. Тож регулярно став надсилати до редакції історико-краєзнавчі розвідки про вагомі події та долі наших земляків, які були б цікаві не лише для читачів-волинян, а й інших регіонів. Таких у моїй папці назбиралося вже понад чотири десятки. А ще були публікації в ряді обласних видань — газетах «Волинь-нова», «Діалог», «Луцький замок», «Волинська газета», журналах «Яровиця» і «Журналіст України» та у Рожищенській районці «Наш край», де почалася моя творча стежина. Отож, частину з них зібрав під цією обкладинкою.

Наголошу: чимало історичних розвідок присвячено рідному селу Доросині, його людям. Декілька розділів увібрали нариси та статті про патріотів, які відстоювали незалежність України у загонах УПА. Є свідчення волинян, які в роки лихоліття рятували від масових розстрілів земляків-євреїв, зберегли людяність і добросусідство у тривожні дні й ночі українсько-польського міжетнічного конфлікту.

Безперечно, йдеться в збірнику і про знаних людей: видатного сина землі Волинської, колишнього голову облвиконкому Юхима Ярощука — уродженця села Сереховичі Старовижівського району, який 16 років незмінно був на цій відповідальній посаді; про уродженку селища Локачі, знану письменницю, публіциста, літературного критика Маргариту Малиновську; перекладача з англійської та німецької мов, мого одношкільника — нині киянина Володимира Василюка; заслужених журналістів України — публіциста, редактора газети «Волинь нова» Степана Сачука, майстра природничих нарисів Святослава Крещука; радіожурналіста Олексія Левкова, іменем якого названа щорічна обласна премія за кращі матеріали інформаційних жанрів.

Не буду всі матеріали анонсувати. На сторінці «Зміст книги» читачі самі зможуть вибрати якусь розповідь до душі. Отже, бажаю легкого і заінтересованого прочитання!

P.S.

Принагідно хочу подякувати дизайнеру і художниці Анні Чухилевич та майстру комп’ютерної верстки Людмилі Денисюк, з-під умілих рук яких дійшла до читачів не тільки ця збірка, а й сотня книжок з історії міст і сіл Волині. Тепер вони є в книгозбірнях нашого краю і домашніх бібліотеках поціновувачів цієї літератури.