МЕНЮ

Володимир Симиренко повернувся на свою малу батьківщину

Петро ВОЛЬВАЧ, академік УЕАН, дійсний член НТШ, член НСПУ, лауреат премії ім. Л. П. Симиренка НАН України
30 листопада, 2018 - 11:04
У Платоновому хуторі на Черкащині встановили меморіальну дошку видатному українському вченому

Наприкінці листопада цього року відбулася історична подія, яка має не лише загальнонаціональний, а й світовий вимір. Вперше за 85 років заборони, цькування і переслідувань, тотального знищення багатющої творчої спадщини та витравлювання з людської пам’яті до своєї малої батьківщини — родинної симиренківської садиби Платонів хутір на Черкащині — повернувся всесвітньо відомий український учений-садівник та помолог, організатор садівничої науки Володимир Симиренко.

Талановитий продовжувач наукових справ свого славетного батька Левка Симиренка, вбитого чекістами за завданням Кремля на початку 1920 року, професор Володимир Симиренко у 1921 році організував першу в Україні державну Мліївську садово-городню станцію, Центральний помологічний розсадник та Державну інспекцію з сортовивчення та районування сортів плодових культур (нагадаємо, про Володимира Симиренка «День» докладно писав у матеріалі «Розстріляний садівничий України 29 грудня 2016 року. — Ред.). Ці наукові установи здійснювали методичне керівництво наукою та садівничою галуззю всієї країни.

Симиренківська наукова школа упродовж 20-х років минулого століття посідала передові позиції в науковому світі.

Дев’яносто років тому видатний організатор науки збудував модерний адміністративно-науковий корпус — Будинок науки Мліївської станції садівництва. Вона й донині є окрасою не лише Черкащини, а й усієї України.

Професор Володимир Симиренко спільно з когортою світового виміру вчених, зібраних ним у цій науковій установі, у новозбудованому і добре оснащеному Будинку науки відразу після завершення будівництва провів широкомасштабну першу всеукраїнську нараду з садівництва. Тож Україна та вітчизняна наука водночас вшанували ці дві визначні події.

Перша всеукраїнська нарада, на яку прибули представники майже з усіх союзних республік, опрацювала розлогу, перспективну програму розвитку садівничої науки та вітчизняного садівництва.

Ознайомившись зі станом садівництва та садівничої науки в Україні, академік Микола Вавилов, порадившись зі своїм товаришем та однодумцем професором Володимиром Симиренком, вирішив створити в Україні не республіканський, а Всесоюзний науково-дослідний інститут плодових і ягідних культур.

Місцем для його організації обрали київське передмістя Китаїв, де були необхідні споруди та відібрані радянською владою монастирські землі.

Тож у 1930 році професор Володимир Симиренко спільно з Миколою Вавиловим та Наркомземом України розпочинає створення Всесоюзного інституту плодових і ягідних культур. До роботи в ньому він залучає цілу низку видатних учених різного фаху та створює в установі інститут аспірантури. Професора Володимира Симиренка було призначено першим директором новоствореного Всесоюзного інституту плодових і ягідних культур.

Великий учений і геніальний організатор науки негайно опрацьовує план докорінної реконструкції садівничої науки в країні. За його задумом, узгодженим з академіком Миколою Вавиловим, у країні мало би постати в різних кліматичних зонах 16 дослідних станцій. Кілька з них мали бути створені у Підмосков’ї, центральній Чорноземній області, на Північному Кавказі, у Середній Азії, на Півдні України та у Придністров’ї.

Грандіозні плани українського вченого-реформатора та намагання його створити садівничі наукові установи у мічурінській вотчині неабияк налякали улюбленця Кремля Івана Мічуріна та його малоосвічене оточення у вкрай занедбаному Козловському розсаднику. У новоствореному всесоюзному інституті плодових і ягідних культур та у його майже сусідній мережі дослідних станцій мічурінці вбачали свого смертельного конкурента.

Користуючись підтримкою самого «корифея всіх наук» Йосипа Сталіна, псевдовчені з тамбовського Козлова (пізніше перейменованого у м. Мічурінськ) зробили все можливе, аби знищити Всесоюзний симиренківський інститут садівництва в Києві. Спочатку на базі мічурінського розсадника в Козлові створили альтернативний симиренківській установі Інститут північного садівництва. А через кілька років мічурінці взагалі добилися ліквідації Всесоюзного інституту плодових і ягідних культур у Києві. Його перетворили в ординарну республіканську установу, позбавили аспірантури, вивезли унікальне наукове обладнання та депортували до Козлова майже всіх провідних інститутських учених.

Відкриту атаку на професора Володимира Симиренка та його інститут мічурінські ортодокси здійснили на Всесоюзній нараді зі стандартизації сортименту плодових культур, яку Наркомзем СРСР та Академія сільськогосподарських наук провели в Москві наприкінці 1931 року. На ній професор Володимир Симиренко сміливо і рішуче виступав проти директивного нав’язування науковим установам псевдонаукових мічурінських методів селекції плодових культур та волюнтаристського поширення по всій країні його недолугих сортів. Більшість науковців підтримала науково обґрунтовану концепцію українського вченого. Учасники наради погодилися також із пропозицією Володимира Симиренка провести через рік спеціальну наукову нараду селекціонерів та генетиків у Вавиловському інституті рослинництва і обговорити на ній усі методичні питання з селекції плодових культур. Ця нарада мала відбутися 1932 року.

Але брудна й аморальна кампанія цькування як самого професора Володимира Симиренка, так і його інституту, розпочата мічурінцями, тривала упродовж року. Про це красномовно засвідчує лист ученого до президента Академії с-г наук академіка Миколи Вавилова. Донька ученого Тетяна розповідала, що батько протягом усього 1932 року щоденно чекав на арешт.

У різдвяні свята 1933 року видатного вченого заарештували в китаївському помешканні, провели тотальний обшук, вилучили архів, знищили рукописи наукових праць та викинули на мороз дружину з двома малолітніми дітьми.

Через кілька місяців тортур, вибивання зізнань та тривалих допитів видатного ученого засудили до смертної кари. За кілька місяців розстрільну справу переглянули і, за відсутністю складу злочину, смертну кару замінили на 10 років трудового перевиховання у Херсонській виправній колонії.

Учений зі світовим ім’ям у колонії керував бригадою, яка вирощувала садовину та овочі для табірних енкаведистів. Перед новим 1937 роком професора Володимира Симиренка, напередодні його 45-ліття, за сумлінну працю звільнили з колонії, і він поїхав до Москви — шукати захисту у свого товариша, академіка Миколи Вавилова.

Проте тамбовські недоброзичливці українського вченого не заспокоювалися, вимагали нового покарання. Зміна керівництва в НКВС спричинила нові репресії й арешти. Професора Володимира Симиренка заарештували просто на Курському вокзалі у Москві.

Знову кількамісячні допити й тортури в Луб’янці. І знову, вже московські слідчі, не знаходять якоїсь провини Володимира Симиренка. Його направляють на поселення до м. Обоянь Курської області, де створювався садівничо-розсадницький радгосп-гігант. Професору Володимиру Симиренку, якому влада дозволила працювали агрономом-садівником, доручили створити цей сад-гігант. Вчений успішно впорався з цим непростим та ризикованим завданням. Сад, посаджений професором Володимиром Симиренком в Обоянському радгоспі, існує й донині.

Проте не без участі мічурінців ученого знову заарештовують і вивозять до Курської в’язниці. Там він знову проходить усі кола енкаведистського пекла, і його знову засуджують до смертної кари. Вирок виконали енкаведисти з Курської в’язниці в ніч з 17 та 18 вересня 1938 року в урочищі «Солянка» під Курськом. Там щоночі розстрілювали по кілька сотень в’язнів.

Саме цього року виповнилося 85 років від дня арешту та 80 років від дня загибелі видатного українського вченого. Враховуючи все це, симиренкознавець Петро Вольвач і начальник відділу культури Микола Ковальчук за сприяння городищенських підприємців Віктора Труша та Андрія Боюка напередодні дня народження професора Володимира Симиренка ініціювали відкриття пам’ятної дошки на зведеному ним Будинку науки.

В урочистих заходах на Дослідній станції помології Інституту садівництва НААН України взяли участь народний депутат 6 — 7 скликань Андрій Павловський, голова Мліївської сільської громади Василь Микитенко, екс-міністр культури України Ігор Ліховий, директор Дослідної станції помології Володимир Фільов, колектив станції та музею «Родина Симиренків», викладачі та студенти Городищенського коледжу, представники сільських громад.

Перед відкриттям пам’ятної дошки учасники зібрання відвідали родинний цвинтар та Симиренківську Свято-Троїцьку церкву, поклали квіти пам’яті до могили Левка Симиренка та віртуального поховання професора Володимира Симиренка з капсулою землі з братської могили з курського урочища «Солянка». У Симиренківській Свято-Троїцькій церкві Київського патріархату отець Миколай провів поминальну літургію за Левком та Володимиром Симиренками, невинно убієнними більшовиками. Завідувач музею «Родина Симиренків» Наталя Круподеря ознайомила учасників ювілейного заходу з експозиціями та фондами музею.

Усі учасники зібрання одностайно підтримали пропозиції промовців про необхідність надання Дослідній станції помології імені професора Володимира Симиренка. Оскільки внесок батька і сина в садівничу науку та в цю наукову установу є рівноцінно великим. Ім’я професора Володимира Симиренка має бути увічнене також і в назві Інституту садівництва НААН України, який він створив і був його першим директором.

Учасники ювілейних заходів порушили також питання про необхідність створення на малій батьківщині Симиренків Національного історико-культурного заповідника «Родина Симиренків». Він мав би постати до 2020 року, адже саме в той час виповниться 230 років від дня народження основоположника роду та славетної фірми «Брати Яхненки — Симиренки» — Федора Симиренка, 200 років від дня народження видатного керманича української цукрової промисловості та машинобудування, видавця останнього прижиттєвого «Кобзаря» Тараса Шевченка Платона Симиренка, 185 років від дня народження великого мецената української культури, великого українця — Василя Симиренка, 165 років від дня народження садівничого генія України, всесвітньо відомого ученого-садівника, основоположника українського промислового садівництва Левка Симиренка. А в 2021 році виповниться 130 років від дня народження професора Володимира Симиренка, після його знищення енкаведистами та мічурінцями в 1938 році жоден ювілей цього видатного ученого в Україні не вшановувався.

Тож цілком закономірно, що всі ці ювілейні дати всіх чотирьох поколінь славетної родини Симиренків Україна має вшановувати на державному рівні, оголосивши 2020 та 2021 роки роками Симиренків.