Величний монумент за пожертви краян

У Кременці успішно завершилася «пам’ятникова епопея»

У день Святого Дмитра відкриттям майдану і освяченням пам’ятника «Борцям за волю України» архієпископом Тернопільським і Кременецьким Нестором і духовенством Кременеччини завершилась майже тридцятирічна пам’ятникова епопея в Кременці.

Площа Волі і пам’ятник побудований в історичному центрі старого міста, на місці церкви, яка згоріла в 1802 році. За радянських часів тут стояли пам’ятники катам українського народу, які були знесені народом в серпні 1991 року. Тоді і виникла ідея поставити на цій площі величний пам’ятник, який представить багатовікову боротьбу українського народу за свою незалежність...

Від розмов про пам’ятник до практичних справ перейшли, коли президентом України став В. Ющенко, а головою райдержадміністрації Василь Олійник (голова РО ОУН). В липні 2006 року з ініціативи О. Лілякевича (голова КУНу) і В. Юрченка (голова братства ОУН-УПА «Лисоня»)  голова РДА провів першу нараду за участі  керівництва району, міських і обласних архітекторів, на якій вирішили збудувати майдан і встановити пам’ятник борцям за волю. Минуло 16 років, поки оргкомітет і ГО «Кременчани» (голова Ольга Біркова) підготували проєктно-технічну документацію і зібрали необхідні кошти.  Пожертву на цю благородну справу зробили учні шкіл і студенти навчальних закладів, священники і прихожани церков міста, продавці магазинів, працівники банків, районної ради, райлікарні, голова Тернопільської обласної партії «Громадянська позиція» Петро Ландяк, мер м. Вишнівець Володимир Кравець, меценат Володимир Чуба,  народні депутати 7-го і 8-го скликань Верховної Ради Михайло Головко і Ігор Побер.

Монумент висічений з білого бережанського каменю скульптором Миколою Королем  у вигляді Ангела в стилізованому обрамленні тризуба. Зусилля організаторів і проектантів, скульптора і  будівельників, пожертви громадян і кошти меценатів втілились  в просторий, красивий  і урочистий майдан з білим пам’ятником на фоні Замкової гори, з руїнами колись не приступної фортеці.

Це пам’ятник воїнам короля Данила Галицького, які боронили галицько-волинські землі; козакам Богдана Хмельницького,  гайдамакам, учасникам польських повстань 19 століття, січовим стрільцям, учасникам битви під  Крутами, в’язням польської Берези Картузької, невинним бранцям Кременецької тюрми замордованих енкаведистами в 1941 році, підступно вбитому громадському діячу, організатору Кременецького товариства «Просвіта», послу сейму Польщі Семену Жуку. Це пам’ятник жертвам фашистських окупантів, це монумент воїнам УПА, це пам’ять про тих краян, які боролись за волю України в складі дивізії «Галичина», Першої української національної армії генерала Павла Шандрука; в складі Війська Польського, пам’ять про українців — партизанів французького руху опору і тих, хто в рядах Канадської Армії звільняли Нормандію від фашистів 1944 року. Це пам’ятник тисячам патріотів, які поповнили сталінські концтабори після визволення в 1944 р, серед них зазнав мученицької смерті і член Української Центральної Ради, посол сейму Польщі Борис Козубський...

Це світла пам’ять Героям російсько-української війни Дмитру Лабуткіну, В’ячеславу Мельнику, Віталію Фурсику, Миколі Чорному, Борису Макаревичу , Руслану Карпцю, що загинули в боях або померли від ран у 2014—2017 роках. Не дай боже, продовжити цей сумний перелік  наших кращих синів.