Уже виросло нове покоління, а політики ті ж самі...

...Пропонована тема підлягає глибокому та поміркованому аналізу конкретних фактів, із залученням значної когорти дослідників. Автор цього опису на рівні свого мислення та в міру інформованості пропонує до розгляду лише незначну частку такого віддзеркалення. Ідеться про систему виборів до Верховної Ради за партійними списками, згідно з якою п’ятірка партійної верхівки визначає, кого персонально зарахувати у ряди свого гурту, зважаючи при цьому на фактор грошової спроможності кандидатури.

Таким чином, у людини є можливість впродовж десятків років і навіть більше виступати у ролі народного депутата, хоча народ не має до нього жодного стосунку, адже його обирали вожді конкретної партії. А лідер партії безпосередньо чистці не підлягає, адже якби він висувався депутатом певного округу, то були б і результати у відсотковому відношенні «за» і «проти». При такій чинній системі не можна допустити, щоб хтось, здатний мислити інакше, ніж лідер партії, наприклад, Ляшко або Тимошенко, мав змогу отримати доступ до влади...

Нині верховенство у Верховній Раді належить людям із бізнесу, світогляд яких визначається грішми, і вони гадають, добре розуміючи догму, що якщо прохідний відсоток партії до Верховної Ради, скажімо, буде на рівні 2%, то з’являться можливості для припливу осіб прогресивного мислення (економісти, юристи). Такий підхід для них недопустимий і його всіма зусиллями намагаються загальмувати. «Сталінський шлагбаум» встановлений свідомо, він корозії не піддається.

Уже практично виросло нове покоління, а політики ті ж самі й живуть з тією ж догмою («прошу любити і жалувати мене»), — наприклад, Соболєв, Тимошенко, Литвин, Шуфрич і т.д. Так, з екрана телевізора вони майстерно розтлумачують виборцю своє бачення справедливості на ґрунті фальшоманії, а сама фальш набрала таких масштабів, проникнувши у всі сфери життєдіяльності людини, що не сприймається здоровим глуздом.

Дивовижним для виборців та світових аналітиків є практика невідповідності між доходами та видатками, тобто відповідний відсоток громадян країни мають доходи мізерні, а видатки — дай Боже...

Психологія «вкрасти» заполонила значну частку суспільства нашої України і похвальною стала тенденція звеличувати ту особистість, яка здатна обманути ближнього. Так, обранці-депутати «вставляють нам окуляри» повсякденно. Прикладом може слугувати заява-вислів нардепа Н.Шуфрича про те, що все його багатство йому не належить, а ним володіє його мати...

...А наш народ у спадок від сталінських часів отримав боязнь, яка міцно скувала його. Не дай, Боже, сказати щось не так, як думає начальник, керівник установи та й новоспечений підприємець, який платить 50% зарплати в конверті — мовчи! Таким чином великий відсоток нашого населення захищає брехню...

От, якось розмовляв із випускником Київського авіаційного університету з Туреччини, котрий з батьками відвідав парк «Софіївка». Після завершення екскурсії я дозволив собі запитати його, чи не бажає він залишитись працювати в Україні. У відповідь почув «О, ні!», адже по дорозі від Києва до Умані завдяки працівникам ДАІ він позбувся семисот гривень. Усвідомлюючи, що ця платня була безпідставною, гість із Туреччини погодився її заплатити, щоб не розхвилювати свого батька, який нещодавно переніс операцію на серці. Зрозуміло, яке у гостя склалося враження про нашу державу, а працівники ДАІ були далекі від думки про престиж України, керуючись іншими категоріями — «йти додому з грішми». Таким чином, ґрунтом для виховання нового покоління служить ота психологія «вкрасти та обманути ближнього».

Описані факти служать підставою для усвідомлення: на законодавчому рівні закріплена фальшоманія...

Вельмишановні українські виборці! Будьте пильними й небайдужими та обов’язково беріть участь у виборах, усвідомлюючи, що ваша активність має результативне значення.