Урятовані серця: небачена кількість
До 100-річчя від дня народження легендарної української лікарки та науковиці Любові Малої
Воістину, дивовижні та неоціненні для нас доля та спадщина Любові Трохимівни. Вона покинула цей світ 15 років тому, 2003-го, своїм злетом ніби залишивши людям саму себе...
Народилася Любочка Мала 13 січня нелегкого 1919 року в селянській родині, в селі Копани теперішньої Запорізької області. Зростала дуже здібною дитиною. 1938-го закінчила лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Потім зовсім юна, сімнадцятирічна лікарка (!) до фатального 1941-го працювала в амбулаторії та лікарні села Петровеньки Іванківського району Луганської області.
Починається війна. Лікарка Мала — в лавах Радянської Армії. Пройшла шлях від заступниці начальника сортувального госпіталю до заступниці голови лікувального відділу Харківського військового округу, якому було підпорядковано вісім областей України з безліччю госпіталів. Тут варто згадати символічний і навіть героїчний епізод. На одній із залізничних станцій Донеччини під час ворожого бомбардування спалахнув ешелон з тяжкопораненими. Любов Мала зібрала та надихнула своїм особистим прикладом медиків на його гасіння. Сама рятувала бійців із найнебезпечнішого вагону. Недаремно серед її нагород — ордени Вітчизняної війни II ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня...
Після демобілізації, 1946 року, Мала вступає до клінічної ординатури кафедри госпітальної терапії ХМІ. Наукове зростання йшло за висхідною: від асистента до професора (1955), завідувачки кафедрою (з 1955 року), декана лікувального факультету. 1950-го захистила кандидатську дисертацію «Туберкуліном-діагностика в клініці внутрішніх хвороб», а 1954-го — докторську «Про зміни в серцево-судинній системі при туберкульозі». Іншими словами, Любов Трохимівна вдало поєднала глибокі знання у галузі фтизіатрії (тут її натхненником був професор Штернберг, якого вона завжди дуже тепло згадувала) з дебютом у кардіології. Варто наголосити, що вона стала й одним із борців з післявоєнним спалахом туберкульозу в країні.
1962 року засновує на кафедрі Проблемну кардіологічну лабораторію — новий двигун фаху. Завдяки її зусиллям на цих засадах 1981 року була відкрита філія Київського НДІ кардіології імені академіка М.Д. Стражеско, а 1986-го на цих науково-клінічних теренах був створений єдиний в Україні Інститут терапії, незмінним керівником якого Любов Мала була до кінця свого життя.
Кафедра Л. Малої стає першою в Україні, що почала співпрацю з ВООЗ. Любов Трохимівна — автор понад 600 наукових праць, серед них — 27 безцінних монографій, зокрема, «Рак легенів», «Ішемічна хвороба серця у молодих», «Хронічна недостатність у кардіології», «Мікроциркуляція в кардіології», «Ритми серця». Підготувала 38 докторів і 187 кандидатів медичних наук. Є однією з перших Почесних громадянок Харкова. Двічі нагороджена премією імені М.Д. Стражеско та грамотою імені С.І. Вавилова.
1968 року Любов Мала отримала звання заслуженого діяча науки УРСР. Була в складі АМН СРСР (1974), РАМН (1991). Лауреат Державної премії СРСР (1980) й України (2003, посмертно). 1979 року Л.Т. Мала удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці, а 1990-го — Героя України. Серед цивільних відзнак — ордени Трудового Червоного Прапора (1960), Золота медаль Польської академії наук...
А тепер — до основної теми цих рядків. Одного разу журналістська доля привела нас, киян, до Харкова, де у відомій 27-й клінічній лікарні професор Мала організувала перший в Україні й один із перших у СРСР післяінфарктний центр із потужним реанімаційним блоком.
Любов Трохимівна привітно зустріла нас у своєму невеликому кабінеті, відразу запросивши до відділення. Тут, з метою зупинити розвиток інфаркту міокарду, фактично одночасно з академіком Євгеном Чазовим, до речі, вихованцем Київського медичного інституту, Любов Мала, виходячи з тенденцій розвитку світової превентивної кардіології, почала застосовувати новітні антикоагулянти, які розсмоктували небезпечний тромб у венних артеріях серця та купірували стенокардичні напади.
Було надзвичайно хвилююче бачити таких врятованих пацієнтів і... Любов Трохимівну поряд з ними. Її очі — сяяли. Безумовно, саме з таких проривів і починань кардіологія вперше заявила про себе як наука порятунку. До цього така допомога була, по суті, паліативною. Завдяки ініціативі Л.Малої подібні центри та відділення невдовзі були організовані і в інших обласних центрах Лівобережжя України. Воістину кількість урятованих сердець, у цьому сенсі, безпрецедентна!
...Із світлини в книжці «Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи» (за редакцією В.Н. Лісового) вона дивиться на нас мудрими, задумливими очима. Так, величезний успіх відомої наукової діячки не обійшов її. Але це був тяжкий успіх. Якось професор-інтерніст А.П. Пелещук подарував мені листа від Любові Трохимівни, адресованого йому. Вона писала про нервову й емоційну втому, про те, що інколи її охоплюють думки про пустопорожню метушню в щоденності життя. Геніальна науковиця та лікарка, вона все ж була жінкою — вразливою, чуйною, співчутливою...
Справжнім меморіалом Любові Малій став Інститут терапії, названий на її честь. Інститут, заради якого вона мужньо ставала віч-на-віч з неймовірно складними життєвими викликами силою незбагненного розуму та пристрастю невтомного серця...
