Українська дача Антона Чехова

Дістатися від сумського залізничного вокзалу до музею А.П. Чехова нескладно. Пішки витратите не більше  пів години. Музей знаходиться на околиці міста, в мікрорайоні Лука. Раніше це було село, його назву пов’язують з тим, що тут Псел робить закрутень.

Власне музей розташований у західному флігелі колишньої садиби Линтварьових. Чехов гостював тут у 1888 і 1889 роках. Під час останніх відвідин тутешніх місць —  1894 року — письменник зупинявся в східному флігелі. Зараз ця будівля руйнується, як і колишній головний садибний будинок, хоча обидва вони внесені до реєстру пам’яток архітектури. Тому абсолютно справедливі слова одного з місцевих жителів, що побачив мене з фотоапаратом і зацікавилося тим, що саме я хочу зберегти.

— Садибу Линтварьових, — задовольнив я його цікавість.

— Відповідь неправильна.

— ?

— Це те, що від неї залишилося.

Але не розвиватиму цю тему, перераховуючи багаточисельні приклади  зруйнованих, напівзруйнованих, зруйнованих на три чверті або ще якось постраждалих від людей і часу старих садиб, розташованих на території України.

На щастя, флігель, де жив Чехов, завдяки нечисленним співробітникам музею перебуває у хорошому стані.

Про перебування Чехова на Сумщині написано багато, на тему «Чехов і Україна», напевно, ще більше. Та все ж, на жаль, далеко не всі знають про цей музей, тому коротко розповім про нього та про життя письменника у цих краях. Читачам, які захочуть детальніше ознайомитися з цією тематикою насамперед рекомендую книгу чудового краєзнавця Павла Андрійовича Сапухіна «А.П. Чехов на Сумщині» та статтю «Історія Будинку-музею А.П. Чехова в Сумах» Людмили Миколаївни Евдокимчик (журнал «Нева», 2009, № 12), що багато років присвятила музею.

У травні 1888 року Чехов із матір’ю та сестрою вперше приїжджає на Луку. Брат письменника, Михайло Павлович, перед цим оглянув дачу і залишився нею невдоволений, тому не радив квапитися з переїздом. Чехову ж тут відразу сподобалося: «Дача чудова, — пише він братові Івану, — Мишко набрехав. Місцевість поетична, флігель просторий і чистенький, меблі зручні й удосталь. Кімнати світлі та красиві, господарі, мабуть, люб’язні». Зі своїми господарями, або, як зараз би сказали, орендодавцями — Линтварьовими — письменник швидко зближувався. Родину Линтварьових, на честь якої зараз у Сумах названі вулиця ТА провулок, Чехов детально описав у листі А.С. Суворіну від 30 травня 1888 року. Вона складалася з матері, Олександри Василівни, трьох дочок (Зінаїди, Олени і Наталії) і двох синів (Павла та Георгія (Жоржа). Павло на той час уже був одружений.

Дачний час 1888-го був щасливим для молодого літератора, він захоплюється українською природою, рибалить, запрошує до себе знайомих. Першим на запрошення Чехова відгукнувся патріарх російської літератури Олексій Миколайович Плещеєв — колишній член осередку петрашевців, поет, перекладач, критик; його вірші були покладені на музику Чайковським, а пізніше — Рахманіновим. Олексія Миколайовича на Сумщині приймали так, як і належить приймати живого класика. В уже згаданому листі Суворіну Чехов із м’яким гумором казав, що на Плещеєва тут «дивляться, як на напів бога, вважають за щастя, якщо він удостоїть своєю увагою чиє-небудь кисле молоко, підносять йому букети, запрошують усюди тощо». Плещеєв був зворушений таким прийомом. Тут він написав вірш, який присвятив Чехову, в ньому оспівуються дачна атмосфера та гостинність господарів. Кажучи про безкорисливу працю власників маєтку, поет мав на увазі насамперед допомогу хворим із навколишніх сіл, яку надавала Олена Линтварьова, та навчання дітей, яке вела у влаштованій нею самій школі велика любителька української культури Наталія Линтварьова.

Разом із Оленою Линтварьовою і сестрою Марією Чехов лікував хворих, а у дружини Павла Линтварьова — Антоніни Федорівни — приймав пологи. В оповіданні «Іменини», створеному після перебування на Луці, він описує невдалі пологи героїні, в реальності ж вони були удатними.

Враження, що дали поштовх для ще одного оповідання — «Красуні», письменник отримав під час поїздки з метою купівлі хутора. Чехов серйозно збирався придбати хутір в Україні, але не зійшовся в ціні. У листі О. Плещеєву від 27 серпня 1888 р. він жартував, що якщо сторгується, то стане підписуватися «Полтавський поміщик, лікар і літератор Антуан Шпонька». У цьому ж листі Чехов повідомляв: «Якщо насправді вдасться купити, то я набудую на березі Хорола флігелів і дам початок літературній колонії». На жаль, мріям письменника не судилося збутися.

Кінець весни — літо 1888 року подарувало Чехову багато позитивних емоцій (до сумських вражень слід додати поїздки на Полтавщину, а також подорож до Криму та на Кавказ). Цей же період 1889 року видався сумним для письменника. 17 червня 1889 року від туберкульозу на Луці помирає його старший брат, талановитий живописець, співавтор Левітана по картині «Осінній день. Сокольники» Микола Чехов. Відспівували його в місцевій церкві Різдва Іоанна Предтечі, де незадовго до цієї сумної церемонії вінчався з гувернанткою своїх дітей Наталією Гольден інший старший брат Чехова — Олександр. Саме вінчання теж було безрадісним: і молодята, і свідки добре усвідомлювали, що дні Миколи лічені, незабаром він помер на руках Олександра. Храм, побудований в кінці 30-х років позаминулого століття, на щастя, зберігся, його можна відвідати.

Поховали Миколу Чехова на місцевому кладовищі, скромну його могилу зараз доглядають працівники музею.

Найбільш знаменита, мабуть, річ Чехова, над якою він працював цього року на Луці, — повість «Нудна історія». Вона вперше була опублікована в часописі «Північний вісник» у листопаді 1889 року. Незважаючи на те, що письменник працював над цим твором і в Ялті, де довгий час пробув після поховання брата, і в Москві, місцем написання значилося «Село Лука, Сумськ. повіту, 1889».

Наступного разу Чехов побував на Луці разом з Ігнатієм Потапенком. Зараз ми згадуємо цього літератора насамперед у зв’язку з безсторонньою історією з Лікою Мізіновою, як прототипу Тригоріна з «Чайки», тоді ж його ім’я гриміло на всю Росію, його популярність чи не перевершувала чеховську. Тиждень, проведений письменниками на Луці, був неподільно присвячений відпочинку.

Це були останні відвідини Чеховим тутешніх місць. Він ще часто згадував про них. 1894 року письменник відпочивав на одному з найфешенебельніших європейських курортів — Аббації в Австро-Угорщині (Аббація — італійська назва Опатії, зараз це хорватське містечко). Звідти він написав Наталії Лінтваревій лист, рядки з якого цитують усі, хто розповідає про перебування Чехова в Україні: «Аббація й Адріатичне море прекрасні, але Лука і Псел кращі».

Багато що довелося пережити садибі та її господарям після 1917-го. «Линтварьовку», як називав її О. Плещеєв, пограбували і націоналізували, колишніх власників вигнали (через якийсь час лише Наталія змогла повернутися до Сум). У будівлях садиби пізніше влаштували школу. Під час Другої світової тут спочатку розташовувався штаб 293-ої стрілецької дивізії, потім мешкали німецькі війська. Після війни тут знову була школа (у чеховському флігелі розташовувалися два її класи та бібліотека).

1948 року, багато в чому завдяки старанням місцевої подвижниці, великої шанувальниці чеховського таланту Ксенії Вікентіївни Каленіченко, яка особисто знала Наталію Линтварьову й активно переписувалася з Марією Павлівною Чеховою, в школі, що носить ім’я письменника, відкривається присвячений йому меморіальний куточок.

1960 року, в століття з дня народження видатного прозаїка, у флігелі, де він проживав, був влаштований музей — філія обласного краєзнавчого музею. Експонати для нього звозили з інших чеховських музеїв Радянського Союзу. Цього року йому вже 60. У ювілейний для музею рік щиро хочеться побажати його співробітникам довгих і щасливих днів, творчої енергії, нових цікавих знахідок і невичерпного ентузіазму. Нехай не заростає народна стежка! Многая літа!