МЕНЮ

У них «доктрина Герасимова», а у нас?

Сергій ЛАЩЕНКО
20 грудня, 2018 - 17:37
Про сумнівні українські «ноу-хау» під час війни

Чому росіянам так багато вдалося 2014 року? Тому, що вони готувалися. Уже 2012 року була прийнята так звана доктрина Герасимова, яка передбачала створення такої ситуації в Україні, коли наявні протиріччя переростуть у конфлікт, а вже він призведе до громадянської війни. Імперці врахували все до найменших подробиць. Навіть передбачили надання російського громадянства завербованим агентам і зарахування стажу під час роботи на російські спецслужби. Ось чому росіяни отримали так багато перемог  2014 року. І лише жертовна боротьба патріотів не дали Кремлю окупувати всю Україну. Але патріоти не вічні, тому варто подумати про більш системний опір загарбникам.

* * *

Зупинюся детальніше на проблемах друзів України. Олексій Дячков, громадянин Росії, колишній морський піхотинець, народився і жив на Алтаї. Навесні 2014 року на мітингу в Рубцовську висловив протест проти окупації Росією Криму. Здавалося б, людину з такими даними — шляхетного, принципового та ще й потенційного захисника України (вишколені морпіхи на дорозі не валяються) у нас на руках би мали носити! Проте дійсність виявилася набагато суворішою. Дивом вислизнувши з Росії, прихопивши з собою дружину й дітей, Олексій очікував, що де-де, а у Львові його точно приймуть, як свого. Але вже через чотири роки перебування родини на Львівщині, Олексій писав у соцмережах: «София с Мишей еще помогают нам деньгами, продуктами, одеждой... Уже два года помогают! Сколько же еще они будут помогать? Ведь понятно, что без них загнулись бы через два месяца. И думы невеселые одолевают... Я больше не могу всю эту боль терпеть, я устал чуствовать себя нищим, побирушкой...»

Ось такими невеселими виявилися галицькі реалії для порядного і мужнього росіянина, який у Рубцовську жив досить заможно. Цікаво, що не лише проукраїнські громадяни Росії проходять через подібні випробування. Юрій Ільченко, колишній мешканець Севастополя, майже рік провів у слідчому ізоляторі ФСБ. Лише дивом йому вдалося вирватися з Криму і опинитися в Галичині. Залишив у Севастополі хорошу квартиру, а на Львівщині, попри те, що є громадянином України, пройшов практично через ті ж випробування, що й Дячкови. Тільки у тих четверо малих дітей, а у Юрка на утриманні залишився старенький, 81-річний батько... Бо вивезена з Криму матуся вже покоїться на львівському цвинтарі... «Спочатку думав — застуда, потім грип або запалення легенів, — пише в ФБ Юрій Ільченко. — Почав лікуватися, але нічого не допомагало, температура трималася. Виявилося — саркоїдоз. Це зміни в легенях, а з часом хвороба може зачепити серце, печінку, зір... Смерть настає на 4-й стадії через фіброз легень. Людина просто задихається... У мене поки що 2-а стадія. До речі, лікарі вважають, що це не єдине моє захворювання, бо температура при лікуванні мала би впасти, але... досі тримається. Спочатку не хотів про це писати, але зараз працювати вже не можу, залишився з батьком тільки на його пенсію...»

Ось так живеться у Львові севастопольцю, який ще 2014 року в «городе русских моряков» очолив патріотичну організацію «Шевченківська варта». Юрко та його друзі по черзі клали синьо-жовті квіти до пам’ятника Кобзареві. Таким був своєрідний протест севастопольців проти окупації півострова. Але в Севастополі ФСБ швидко «навела порядок»; тепер там уже ніхто не протестує.

А в нас? Чому для діяльних патріотів не передбачено, наприклад, гуртожитку? Хіба лікувати хвороби, які виникають унаслідок тривалого недоїдання і безперервного стресу, дешевше? Патріотичні безхатьки — це ж суто українське явище! Проігноруємо цей сумний факт? Будемо і надалі допомагати ворогу в реалізації «доктрини Герасимова»? Але цим і так є кому займатися. Ось що пише колишній редактор газети «Донеччина» Ігор Зоц: «Воєнний стан співпав з останнім місяцем роздержавлення (роззброєння) друкованих ЗМІ. Коли держава всі чотири роки вперто позбувається газет, які за статусом є державницькими, приміром «Народна армія» чи «Кримська світлиця», то це інформаційна диверсія чи таке собі українське «ноу-хау» в інформаційному опорі?» Чудове ноу-хау! Герасимов би премію виписав, а то й орденом нагородив би декого. За один лише 2018-й рік вдалося прикрити і «Донеччину», і «Сіверщину», і «Кримську світлицю»... Тобто прикордонні газети тих регіонів, які знаходяться на передньому краї боротьби з ворогом. Так, що є сенс усією громадою обговорити ситуацію. І прийняти саме ту доктрину, яка б гарантувала нашу перемогу, а не капітуляцію.