МЕНЮ

Тіні незабутих предків

Олена МЕЛЬНИКОВА-КУРГАНОВА, Маріуполь
19 вересня, 2019 - 16:42
Вересень увірвався у Маріуполь цікавими новинками культурного життя

Вересень увірвався цікавими новинками культурного життя: у кінотеатрах Маріуполя, як і по всій країні, проходять прем’єри кінострічок «Заборонений» та «Іловайськ-2014. Батальйон «Донбас», творчі зустрічі зі знімальними групами. А з 4 до 10 вересня маріупольці відвідали фестиваль «Театральна брама», на якому було представлено десять спектаклів театральних колективів із Києва, Запоріжжя, Івано-Франківська, Миколаєва, Ніжина, Дрогобича, Сєвєродонецька.

А тепер— про те, що болить. Одна з доленосних дат у нашій історії— це прем’єра фільму режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року. Іван Дзюба повідомив про репресії української інтелігенції. За спогадами свідків, В’ячеслав Чорновіл вигукнув: «Усі, хто проти репресій, устаньте!»— в одній частині зали, а з другого боку Василь Стус закликав: «Усі, хто проти диктатури, встаньте!» У ті часи було сміливо не боятися. Зараз це також сміливо. До речі, добре, що цей історичний момент у кінотеатрі «Україна» показали в стрічці «Заборонений».

НАТХНЕННЯ ДО СМІЛИВОСТІ, СТІЙКОСТІ, ДУХОВНОСТІ

Свій культурний вересень я розпочала з перегляду чудової вистави «Тіні забутих предків» Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня». До душі проникливе виконання пісень, талановиті музики грали на самій сцені, іноді з’являлися трембіти з-за куліс. Оригінально поєднані фольклор, метафоричне тлумачення традицій, образи акторів. Люди аплодували, стоячи. Це в Маріуполі. Натхненні та вдячні.

Фільм «Заборонений» дивилася в одному з маріупольських кінотеатрів. Зрозуміло, що кіно не масове. Людей зібралося в буденний день до тридцяти. Глядач, повторюся, не масовий, можливо, тому й ніхто не хрумкав попкорн над вухом.

Сама постать Василя Стуса викликає інтерес. У його віршах знаходиш щось рідне в будь-якому віці. Особливо після закінчення школи чи вишу. Історія його життя закарбовується у пам’ять ще зі школи, а разом з цим виникає почуття несправедливості, прагнення боротися за правду, порядність, чесність. Коли я працювали над дослідженням про дисидентські комунікацї, учасники та свідки дисидентського руху допомагали мені літературою та архівними матеріалами. Валентина Чорновіл розповідала про зв’язки Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола. Мене вразила книжка «Хроніка таборових буднів», яка подається у вигляді розмови В’ячеслава Чорновола, Бориса Пенсона та Василя Стуса, де Василь Семенович розповідав про порушення прав людини в таборах. До речі, щодо прем’єри фільму, то можна зустріти закиди про відсутність ролі Української Гельсінської групи (згодом— Спілки). Справді, деякі фрагменти фільму важко тлумачити, не дослідивши період українського дисидентського руху. Наприклад, не всім був зрозумілим показ спроби самоспалення Василя Макуха на Хрещатику (Загинув Василь Макух під час самоспалення на могилі Тараса Шевченка в Каневі.— Авт.). І що ми сьогодні читаємо в новинних стрічках та соцмережах? 10 вересня в Іжевську вчений Альберт Разін здійснив самоспалення на знак протесту проти знищення удмуртської мови. Відео та знімки обгорілого тіла облетіли новинні портали, порушуючи всі норми етики та принципи людяності.

* * *

Сміливість, принциповість, разом із тим порядність, інтелігентність, гідність були виразні в діях українських дисидентів. Вони поруч, вони діляться досвідом. Вони з болем спостерігають за подіями в державі. Незабуті й рідні.

І моя відповідь на запитання щодо перегляду фільму— потрібно подивитися й дати власну оцінку. Треба знати історію про дисидентський рух. Частково замовчувану. Потрібна правда, одна-єдина.

* * *

Великим плюсом вважаю у фільмі «Заборонений» використання архівних матеріалів КДБ та інтерв’ю з шістдесятниками, дисидентами, яким висловлена подяка наприкінці кінострічки. Три роки тому я познайомилася з журналісткою за фахом часів відлиги, організаторкою вечорів шістдесятників Рітою ДОВГАНЬ. Саме вона мені зателефонувала на початку вересня і нагадала про прем’єру «Заборонений».

На запитання «Як ви познайомилися з Василем Стусом?»— вона розповіла: «В Інституті літератури запитала дослідника Бажана, і мені порадили поспілкуватися з аспірантом В. Стусом. А потім він приходив на вечори поезії. У нього вже була дружина й маленький син. 4 вересня 1965 р. у кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» сталися пам’ятні виступи. Стуса вигнали з аспірантури, хоча його вважали кращим молодим дослідником. Моєму чоловікові— скульптору Довганю— не давали роботи. Мене запросили до видавництва «Мистецтво». Там я працювала кур’єром, підраховувала рядки для гонорарів. В. Стус був людиною гордою, знав, що нікуди його не візьмуть, і пішов працювати в метро, на Першу взуттєву фабрику, де в цеху обробляли солдатські кирзяки хімічними засобами, там у нього відкрилася кровотеча шлунку. Потім в інформаційному відділі працював, яким керував комуніст Ульянов, а його донька Валя Ульянова була художницею і малювала ілюстрації до творів. А в нього дружину розстріляли 1938-го. Там у відділі ми разом з Василем працювали з 1968-го до 1972 року. Після його арешту всіх його знайомих тягали на збори. Мене вигнали з роботи, проголосували на зборах...»