МЕНЮ

Станіслав Войцеховський «малює» деревом по дереву

Данута КОСТУРА, фото надано автором
6 березня, 2019 - 16:23
Картини заслуженого художника України побували в 62 країнах світу

Заслуженому художнику Станіславу Войцеховському, картини якого побували в 62 країнах світу, 13 березня виповнюється 80 років. Із них майже тридцять років він проживає в курортному Ворзелі.

Полотна художника прикрашають Український фонд культури, є у приватних колекціях Канади, Німеччини, Польщі, Голландії, Австрії, ОАЕ.

Народився Станіслав Іванович Войцеховський 1939 року на Київщині, в селі Чепелівка, що поблизу Узина, в сім’ї бухгалтера. Малювати почав з дитинства. Закінчив Київське художньо-ремісниче училище, а згодом — Львівський поліграфічний інститут.

Про свої молоді роки пан Станіслав згадує з особливим трепетом. То були шістдесяті — з їхнім вільнодумством, творчим піднесенням. А ще — перші виставки, до яких з друзями готувалися з особливим завзяттям. Щоб не гаяти часу на дорогу до гуртожитку, навіть ночували в залах, на підвіконні.

Працював у Художньому фонді України, займався графікою, монументальним мистецтвом, скульптурою, дизайном.

МУЗИКА ДЕРЕВА

На початку 1990-х почав працювати зі шпоном. Це — «малювання» деревом по дереву. «Фарбами» служить шпон — тонкі зрізи з різнокольорових порід дерев (тополі, бука, клена, горіха, червоного дерева, берези, лимонного дерева та ін.). Інколи в цих зрізах художник бачить частину картини, яка вимагає лише невеликої деталізації. Картини з таких великих пластин належать до робіт, виконаних у техніці маркетрі. Картини з маленьких шматків — це вже інтарсія.

Відповідно до намальованої композиції художник наклеює шпон, кладе під прес, шліфує, лакує. Техніка вимагає дивовижної філігранності.

Станіслав Войцеховський настільки майстерно «малює» картини шпоном, що не віриться, що його Бетховен, Богодар Которович, Тарас Шевченко з їхньою натхненністю, сум’яттям, емоціями створені не фарбами.

Всього в доробку художника майже 600 картин, виконаних у техніці інтарсії (маркетрі).

ПОГЛЯД З ВИСОТИ

На 16 років у його життя увійшов Інститут цивільної авіації, який, розбудовуючись, розширював свою територію, з плином часу налічував більше будівель. Художнє оформлення у них — від Станіслава Войцеховського. Дотичність до авіації переросла в захоплення темою космосу, яка червоною ниткою проходить крізь його творчість.

Войцеховський часто зображує землю з висоти, з космосу. Наша земля у Всесвіті маленька і беззахисна. З загрозами не тільки космічними, а й рукотворними. Найзнаковіша його картина — «SOS». Картина — пересторога. Створена після Чорнобильської аварії, виставлялася у 62 країнах світу.

Релігійна тема — одна із найвагоміших у його творчості. «Тайна Вечеря» вражає своєю космічністю, вселенськістю. Підсилює це враження контраст кольорів — освітлене космічною кулею дійство Тайної Вечері і темрява космосу.

«14 стацій Ісуса Христа» — скрупульозна, подвижницька праця, присвячена останнім земним годинам Ісуса Христа. Тут чи не найбільше відчувається висока майстерність, філігранність майстра, його глибоке проникнення в сутність того, що відбувалося.

ШАХИ, АКРИЛОВИЙ ЖИВОПИС

Три роки пан Станіслав присвятив шахам. Використовуючи свої напрацювання, творив шахові композиції на теми: слов’яни, прибульці, амазонки, монстри. Всі 62 фігури різні, не повторюють одна одну. До них зробив і спеціальні столи, інкрустовані шпоном.

Останні роки Станіслав Войцеховський працював над картинами, написаними в техніці акрилового живопису. Серед них — портрети його рідних, серія «Знаки Зодіаку» і сюжети на космічну тематику.

Остання робота художника — проект декоративного оздоблення приватного будинку. Проект тематично присвячений світському життю і побуту Київської Русі Х століття, зокрема сценам полювань, ігрищам, образам тварин і птахів.

Персональні виставки заслуженого художника України, члена Національної спілки художників Станіслава Войцеховського впродовж останніх років відбувалися в київському Будинку актора, у рідному Ворзелі, в Ірпені, в художній галереї палацу мистецтв Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».