Щодо посилення профілактичної медицини

Перевірені практикою методи гігієни й епідеміології як науки були безпідставно проігноровані і не використовувались…

Минуло майже 3 роки, як була в Україні вилучена з системи охорони здоров'я, повністю ліквідована і реформована  державна Санітарно-епідеміологічна служба (СЕС). Тож можна вже підбивати підсумки і дати їм сучасну оцінку. Безперечно, ця оцінка не може не враховувати всесвітнє потрясіння, викликане вірусною пандемією Covid-19. Вона змушує вносити суттєві корективи в концептуальні уявлення про спосіб життя людей і в першу чергу, в галузі охорони здоров'я. Такому тренду має підкорятися і концепція реформ в охороні здоров'я України.

Невпинне збільшення в Україні захворювань Covid-19 і нездатність зупинити їх поширення силами  і засобами, що залишились після ліквідації СЕС, викликає неабияке занепокоєння. Особливо, якщо дивитись на проблему вірусної безпеки ширше і більш відповідально. З огляду на мутацію вірусів і можливість використання їх у військових або провокаційних цілях. Все це потребує вже зараз перегляду підходів щодо розв'язання проблем удосконалення охорони здоров'я.

Треба визнати, що передбачена постановою Уряду від 29.03.2017  року ліквідація СЕС і перекладання її функцій на буцімто тотожні в закладах МОЗ, Держпраці і Держспоживслужби, не дали позитивних результатів. Така реформа не зупинила погіршення стану здоров'я населення – різкого збільшення небезпечних викликів від харчових отруєнь, травм, інфекційних та інших захворювань.

Це і слід було очікувати. Бо перевірені практикою методи гігієни й епідеміології, як науки, були безпідставно проігноровані і не використовувались. Більш того, припинено підготовку лікарів санітарно-епідеміологічного профілю. Щоб якось компенсувати їх нестачу, МОЗ змушено було ввести лише по одній посаді санітарного лікаря на кожній з вертикалей влади. Про потребу в епідеміологах вже мова й не йшла, не зважаючи навіть на епідемію.  Зрозуміло, вказані заходи ніяк не могли вплинути на покращення ситуації і замінити професійну діяльність СЕС. Довелося користуватись прикладами інших країн, в історії яких СЕС ніколи не було. Хоча такі приклади й не могли бути повноцінними, оскільки їх протиепідемічні функції невисокої професійної якості  були теж малоефективними.

Відсутність в МОЗ України потрібних і своєчасних протиепідемічних заходів, кваліфікованого аналізу причин поширення інфекції, а також ефективного контролю за виконанням санітарних норм і правил при епідемії  Covid-19 створили сприятливі умови для маніпуляцій у різних сферах державної, політичної і бізнесової діяльності. В тому числі і в охороні здоров'я. Дані про захворюваність медичних працівників тільки один з наслідків цього. Все це стало дуже помітним і не схожим на передбачливу і системну функцію профілактики епідемій.

Перш за все, необхідність у кваліфікованому епідеміологічному розслідуванні кожного випадку інфекційного захворювання, документального їх оформлення і сукупного аналізу причин епідемій. Але виконати такі вимоги після проведеної реформи СЕС стало неможливим через відсутність належної документальної фіксації і кваліфікованих кадрів.

Залишилося очікувати створення вакцин проти штамів коронавірусу та проведення тотальної імунізації населення. Але спроби зупинити тільки таким чином  пандемію Covid-19 вряд чи будуть успішними.  До такого висновку прийшли і фахівці ВООЗ. Для цього потрібно, щоб вакцинація населення випереджала мутацію вірусу. А це дуже проблематично! 

 З'ясувалося, що отримати ефект від застосування вакцини можна не так швидко, як передбачалося ще рік тому. Фахівці називають для цього більш тривалі терміни. А тим часом з'явилися повідомлення, що в Європі й інших місцевостях стали швидко поширюватися вже нові види коронавірусу. Такі особливості  вірусної пандемії свідчать про зростання її загрози і вимагають негайного удосконалення  профілактичних функцій.

Треба, нарешті, звернути увагу на те, що умови для появи такого всесвітнього явища, як пандемія Covid-19, створилися закономірно внаслідок недооцінки та ігнорування світовою медициною санітарно-епідеміологічних знань, відсутності відповідної профілактичної концепції і компетенції у ВООЗ та  державних органів, а також протиепідемічної непідготовленості поведінки самого населення. Доки профілактична медицина не стане головним напрямком діяльності, не будуть створені в складі медичних органів профільні санітарно-епідеміологічні служби, вказані умови розповсюдження небезпечних інфекцій залишаться і надалі. Зокрема і такої інфекції, як Covid-19, викликаної  коронавірусом.

Не зрозуміло, чому бюджетні кошти, що відпускаються зараз на боротьбу з коронавірусом, йдуть чомусь лікарням, а не СЕС на профілактику захворювань. 

Чи  потрібно надалі залишати наведене вище без корективів в підходах до розв'язання проблем охорони здоров'я та безпеки в цілому?