«Щоб хотілося тут жити»

Епідемія коронавірусу і культурні процеси на Кіровоградщині

Ольга ТОМАШЕВСЬКА, директор Голованівського ліцею:

— Минулий тиждень був особливим як для мене, так і для всього учнівського і педагогічного колективу Голованівського ліцею. Ми посилено готувалися до відповідальної і почесної місії — презентації свого закладу і всієї країни у міжнародному освітньо-культурному проєкті «Коли більше об’єднує, ніж розділяє».

Проєкт проходить на базі двох шкіл — української і польської. Двадцять учнів, два педагоги і представники громадських організацій-авторів цілий місяць спільно працюватимуть над поглибленим вивченням автентичної народної культури України і Польщі. Учасники не лише познайомляться (і попрактикуються!) з традиційними народними ремеслами, прадавніми техніками співу, старовинними кулінарними традиціями, а й навчаться застосовувати сучасні цифрові технології для поширення і популяризації знань про народну культуру, її зразків і досягнень.

Для реалізації цих завдань наші нові польські партнери (Польсько-українська рада молодіжного обміну і громадська організація «O wilku mova») забезпечили Голованівський ліцей сучасним дорогим обладнанням, аналогів якому немає в Голованівському районі.

Не обійшлося без каверзних ситуацій! Частину посилок з технікою затримали на українському кордоні і обклали митом. Вийти із неприємної ситуації нам допомогла давня подруга Голованівського ліцею і постійний меценат Тамара Голімбієвська. Вона оплатила мито, щоб учні вчасно отримати техніку і підготувалися до міжнародних зустрічей.

Представляти свій регіон і весь народ — це дуже відповідальна і важка місія. Особливо, враховуючи те, що часом ми самі далеко не досконало володіємо культурним спадком наших предків, прихованим під товстим шаром «шароварщини». Тож ми радіємо, що саме нашим учням випала нагода долучитися до цієї почесної місії. І все це завдяки непересічним людям — команді громадської організації «Баба Єлька». Саме вони взяли рівноцінну участь у розробці проєкту, вибороли фінансування від Польсько-української ради і обрали наш ліцей як локацію для реалізації міжнародного культурного обміну. Представниця «Баби Єльки» і за сумісництвом наша випускниця Світлана Листюк на місяць повернулася у рідне селище, щоб кожного для бути поруч, підтримувати знаннями і методично супроводжувати голованівських школярів у їхньому міжнародному дебюті.

Це був особливий тиждень! Але попереду — ще кращі!

Катерина КОЛТУНОВА, координаторка креативного простору Krop:Hub, співзасновниця Gоробці Production Studio:

— Минулий тиждень був позначеним багатьма подіями, пов’язаними з проєктом, що має назву «Хочу тут жити». Ми з друзями — ніби справжні професійні мрійники — почали втілювати в життя сміливу ідею, самі не розуміючи до кінця масштаб задуманого і опинившись ніби на американських гірках. А задумали ми показати Кропивницький не містом, яке покидають, а містом, де хочуть жити.

Кілька днів тому ми нарешті відзняли технічний пілот першого в нашому місті реаліті-шоу, де головним призом буде квартира. Також почали аналізувати анкети потенційних учасників (їх уже приблизно пів сотні), які братимуть участь у нашому квесті. Обирати учасників буде дуже важко, бо всі вони — креативні молоді люди, достойні бути переможцями. За нашим задумом, участь у шоу візьме вісім пар, їхні імена стануть відомими 11 жовтня. Відразу хочу запевнити: квартира як подарунок реально існує, нам вдалося залучити до проєкту дуже багато спонсорів і тішить, що це — місцеві виробники, локальні бренди, які по-своєму працюють на розвиток Кропивницького. Проте «Хочу тут жити» у першу чергу не про квартиру, а про місто, про людей, які тут живуть і творять, про бізнеси, які забезпечують робочі місця, валовий дохід. Це система, яка без однієї з цих ланок буде неповноцінною. Хочеться показати молоді, що тут можна розвиватися, створювати свої сім’ї і найголовніше — залишатися і жити повноцінним життям.

Довгостроковий ефект від цього шоу — це зміна іміджу Кропивницького. Підлітки, з якими ми спілкуємося у процесі підготовки до зйомок, часто запитують: що тут цікавого? Мрію, що через деякий час вони знатимуть відповідь на своє запитання. Ось наша довготривала мета: щоб люди полюбили своє місто, щоб вони пишалися тим, що з Кропивницького.

Надія ГАРМАЗIЙ, поетеса і літературознавця:

— Минулий тиждень, як і загалом вересень, для мене був активним як в особистому, так і суспільному житті. У плані творчого саморозвитку вдалось чимало. У кількох часописах всеукраїнського рівня вийшли мої твори, дві мої книжки були відзначені Міжнародною премією імені П.Куліша; ще вдалося долучитись до фестивалю «Голосіївська осінь», хоч і дистанційно.

Істотно розширилося коло професійних інтересів — трохи відійшла від викладацької роботи, зосередившись на культурному менеджменті — організації зустрічей з цікавими людьми у кропивницькій Книгарні «Є». Зокрема, чи не найбільш яскравою минулого тижня була розмова з неймовірною в усіх сенсах людиною і суперовою філологинею Світланою Ковтюх. Зустріч була присвячена не менш яскравій постаті — Оксані Забужко. Подібні заходи завше надихають на зміни в собі й провокацію змін світу через себе.

Минулий тиждень став у якомусь сенсі етапним для мене, бо моя рідна людина бореться з онкологією. Ситуація непроста, але її безумовний позитив у тому, що навіть у вкрай невизначених обставинах ми повинні вміти знайти в собі ресурси до руху вперед, допомогти відчути ці ресурси рідним, примножити ці ресурси для тих, хто їх потребує. Зокрема, я зараз ношусь з ідеєю створення простору для людей, з чиїми рідними трапилась аналогічна біда. Якісна психологічна допомога потрібна не лише тим, хто бореться з онкохворобою, а й їхнім рідним. У нашому соціумі дуже слабко оприявнена культура говорити про біль і страх. З цим потрібно щось робити і я саме зараз міркую, як на рівні місцевого проєкту почати вирішувати це питання. Моя ідея не нова, але осмислена на рівні позитивного руху в напрямку її якісного розв’язання...