МЕНЮ

«Щасливою може бути лише вільна людина»

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
28 березня, 2019 - 17:40
Волиняни — про співчуття, вибори і межу людської байдужості

Віктор СМОЛЯРЧУК, голова обласного фонду індивідуального будівництва на селі:

— Лише позитив, лише радість. Інших емоцій не відчуваю... Настала весна, світ оживає, це не просто слова. Минулі осінь та зима були, певно, найважчими для мене й моєї сім’ї, я пережив важку операцію. На це потрібно було багато грошей... Можливо, я унікум (ніколи не вважав себе таким), але за сприяння В’ячеслава Рубльова, Михайла Імберовського, інших товаришів та колег я знав, що ми подолаємо біду. Тим паче, що оперуючим хірургом був Олександр Зінчук. Це професіонал. Він переконав мене в тому, що наші болячки — це «мішура», харчуймося так, як діди й прадіди, поменше хліба, цукру та картоплі... Та ви ж зрозуміли, що це не головне... Коли знайомі, друзі, родичі, політичні опоненти дізналися, що в мене біда, жоден з них не перетворив це на піар-акцію, хто з них чим міг, тим поміг... Але назбирали кошти й на реабілітаційне відновлення.... В день, коли мені робили важку операцію, за мене молились і в УПЦ, і в УПЦ КП, і в Греко-Католицькій церкві.... Вибачте, я що, тепер маю краяти себе навпіл?

Жанна БIЛОЦЬКА, журналіст (м. Володимир-Волинський):

— Ідучи повз торговельні павільйони одного з ринків Володимира-Волинського, стала випадковим свідком телефонної розмови продавця, котрий, спілкуючись зі співрозмовником, ділився думками щодо ймовірної перемоги на виборах Юрія Бойка. «Якщо він переможе, Україна знайде спільну мову з Росією, і тоді заживемо нормально». Це — жах! Якби почула цю розмову в Харкові чи навіть Києві, може б, не здивувалась. Але це говорить володимирчанин, який ходить через площу Героїв і дивиться на обличчя загиблих хлопців у російсько-українській війні. І попри все, підтримує Юрія Бойка, який відкрито співпрацює з Росією, який нещодавно з Медведчуком їздили просити «содєйствія» у Медвєдєва та Міллера. Дико чути ці речі. І як можна знайти спільну мову з країною, яка вбиває нас? І що означає: нормально заживемо? Опинимося знову під владою Росії і станемо Малоросією? І головне — пробачимо ці п’ять років війни та смерті тисяч людей? Про це навіть страшно думати.

Нещодавно мала приємну нагоду познайомитися з керівником одного підприємства, котрий був змушений виїхати з родиною із окупованої території. Він зазнав важких випробувань: обстріли, побиття, бо відмовлявся співпрацювати з новою владою, всіляко захищав українську мову й залишався вірним проукраїнським поглядам і чекав на українську армію. Але не дочекався, тим часом тиск ставав дедалі сильнішим, і коли постала загроза його життю та сім’ї, вирішив виїхати.

Коли ступив на столичний перон, був вражений тим, як люди відкрито, не озираючись, без остраху ділилися думками про владу, критикували її і звинувачували навіть у власних проблемах. Вперше за весь час, який перебував під тиском представників самозваної республіки, зітхнув з полегкістю. «Люди, які не зіткнулися з окупацією, ніколи не зрозуміють, що таке по-справжньому бути вільним і яке щастя говорити й робити те, що хочеш, — каже він. — На жаль, сьогодні дехто плутає демократію з анархією. Можна критикувати владу, можна вимагати від неї певних дій, але не треба перетворювати це на балаган та провокації. А ще варто не забувати, що по-справжньому буває щасливою лише вільна людина. Сьогодні складно визначитися з кандидатом у президенти, бо люди зневірилися і не знають, за кого голосувати. Цілком спритно відбуваються маніпуляції їхньою свідомістю. Але маємо бути пильними, щоб не схибити й не дозволити хоч на крок повернутися назад. Бо втратимо все, що маємо. А головне — волю, яка є понад усе. У цьому я переконався».

Насправді непросто визначитися з кандидатами, більшість яких десятиліттями перебуває при владі, збагачується, краде й обманює народ, поливає одне одного брудом, а перед виборами засипає обіцянками зробити життя людей кращим. Коли ж приходять до влади, забувають про все. Але сьогодні як ніколи маємо добре подумати, перш ніж ставити галочку в бюлетені. Щоб завтра не втратити все, що маємо. І не стати колонією Росії. Бо надто високу ціну заплатили за це.

Віктор ГРИСЮК, політолог, громадський діяч, організатор джаз-фестивалів:

— Яка межа людської байдужості? Бачив на Волині кілька пожеж — напевно, у когось така забава — навесні підпалювати траву... Навіщо думати про наслідки? Що там можуть загинути тварини, пожежа може перекинутись на ліс, домівки, ґрунт потерпає від цього, і в повітря йдуть шкідливі викиди, які можуть спричинити хвороби... Я викликав МНСників, бо одна з пожеж була дуже велика, мінімум кілька гектарів було охоплено полум’ям...

Наступного дня йду на зустріч, а на вулиці лежить чоловік, більшість людей байдуже проходять повз, велосипедист ледь не наїхав, люди майже переступали через лежачого, ніхто навіть не цікавився, як він... Звісно, я не міг пройти повз... виявився п’яний, вдарився головою, але ніби все гаразд. Дякую поліції, що також нормально відреагували на виклик. Але як люди могли проходити повз людину, що лежить на тротуарі?! Кажуть, є навіть День щастя... Дуже важливо пам’ятати, що бути щасливими дуже просто. Щастя всередині нас... Але, люди, будьте трішки щедрішими на своє ж щастя, якщо ви будете ділитись ним із ближніми, його менше не стане.