Шанс для формування власних культурних форм

Серпень 2020 року в місті Рівному, незважаючи на несприятливу ситуацію для культурного життя, пов’язану зі складним виходом із епідеміологічної ситуації з СОVІD-2019, все ж засвідчив чимало зрушень не лише в суспільній свідомості, а й в обумовлених нею формах культурної ініціативи.

Навіть при обмеженні відвідувачів вдалося на належному рівні провести ІІІ Міжнародний фестиваль органної музики Мusica viva organum, здійснити експонування творів народного художника І. Марчука (галерея «Євро-Арт»), а також декілька помітних виставок у залі НСХ України, КЗ «РОКМ» (Л. Дахової), привернувши увагу до тих змін, які розпочалися у спілчанському середовищі краю. Сюди зарахуємо й низку художніх заходів у межах Дня міста та ХІV Міжнародний фестиваль джазового мистецтва Art Jazz Cooperation, який, з огляду на ситуацію, все ж відбувся, продемонструвавши зміну формату і принципів у його організації.

Завершуючи далеко не повний перелік художніх імпрез цьогорічного серпня, тобто часу поступового й складного виходу країни та світу із відомої всім ситуації, слід акцентувати на певних висновках щодо концертного чи радше культурного життя краю. Тим більше, що поступовий, а подекуди й проблематичний вихід із цієї ситуації стимулював появу й нових форм, які оминалися увагою раніше.

Якщо в минулі роки (до прикладу, 2014-го) учасники фестивалю Art Jazz, започаткованого в Західному Поліссі (Рівне й Луцьк) концентрували увагу на широкій європейській концертній практиці в її кореляції з вітчизняними та іноземними виконавцями, і Дж. Паркер, Н. Катамадзе, К. Пурпуладзе та ін., запрошені й на волинську сцену (адже фестивальні заходи відбувалися одночасно в Рівному й Луцьку), завдячуючи ініціативі організатора фестивалю С. Гемберга, уточнювали виконавські позиції українських музикантів у культурному просторі, то сьогодні, з огляду на певну актуалізацію національного чинника, зумовлену світовою епідемією, яка загострила питання національної самоідентифікації, межі цього фестивалю «географічно» звузилися, концентруючись лише на майданчиках саме Рівного, що поглибило формотворчий пошук організаторів акцентуванням уваги на вітчизняному культурному продукті. А відтак розширено межі емоційного впливу концертних виступів за рахунок виявлення яскравих місцевих постатей і просування в суспільну свідомість їхніх творчих здобутків.

Адже інформація про відомого, до прикладу, американського композитора, керівника Нью-Йоркського філармонічного оркестру Леонардо Бернстайна, котрий народився і частину життя провів у Рівному, чий талант розкрився в мюзиклах театрів Бродвея, допомагає повернути до культурного обігу регіональні художні здобутки, урізноманітнює тематичний ряд художніх програм, насичує їх відповідною освітньою складовою. І загалом, краще позиціонує Україну у світовому культурному просторі.

2015 року під час проведення фестивальних заходів згаданого вже Art Jazz традиційною вважалася така форма, як квін-пікс, або художній портрет виконавця, створений лише упродовж звучання твору (до п’яти-семи хвилин), які блискуче представив на погляд публіки різнобічно обдарований рівненський митець (керівник епатажного гурту «От вінта!», оригінальний письменник і художній критик) Ю. Журавель — до його портретів у різні роки додавалися і різноманітні експонування стародавніх музичних інструментів, і майстер-класи з етновишивки. І з цим «джазовим образотворенням» оргкомітет фестивалю позиціонував себе згодом у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського, виставкових залах Львова, Житомира та Ужгорода, навіть цим розширюючи потенційну аудиторію, то сьогодні об’єктивні обставини (відсутність можливості зібрати широку аудиторію та, як наслідок, перенесення заходів на відкритий повітряний простір, обмеженість художнього оформлення, зокрема й звукового супроводу, яке неможливо якісно забезпечити у просторі парку), стимулювали пошук нових засобів виразності. І в цьому плані світлова палітра, яка супроводжувала музичне звучання, майже перевершила сама себе, оскільки за допомогою професійного «світла» стало можливим компенсувати відсутність належної концертної зали з якісною акустикою, художнім обрамленням і розкрити чимало яскравих граней цього шоу.

Якщо 2017 року фінальні заходи Art Jazz відбувалися в замку Любарта в Луцьку, структура і середньовічне начиння якого додавали до звучання джазу певного шарму, позаяк «змішування епох», нічна атмосфера таємничості, навіяна середньовічними мурами історичної будівлі ХІV ст., також розширювала емоційний простір міста, то традиційне для світових музичних імпрез подальше спілкування виконавців (джаз-сейшн) було організоване у спеціально збудованому шанувальниками для цього приміщенні — Jazz (Рівне) з його колекцією історичної фотографії, внутрішньою структурою зал та іншими перевагами. А вже 2018-го, після перенесення значної кількості виступів із приміщень Академічного театру (Рівне) і згаданого замку Луцька на місця традиційного відпочину місцевої публіки («Лебединку») й завдяки специфічному обрамленню виступів грузинською кухнею за сприяння ресторану «Виноград», у публіки склалося дуже гарне враження від культурного відпочинку в цій локації та художнього спілкування митців. І саме тоді вперше відбулися виступи виконавців, котрі пройшли своєрідну літню Школу джазу на базі Рівненського інституту мистецтв РДГУ, перетворивши це дійство й на певний освітній простір.

Сьогодні цю освітню форму значно поглиблено з використанням і загальносвітової тенденції до професіоналізації всіх форм людської діяльності та підтримки з боку American Voices (США), суть якої зводилася до того, що упродовж 18 — 28 серпня у Рівному, на підставі оголошеного конкурсу в міжнародній програмі Yes Academy Ukraine-2020 заздалегідь відібраних (50 із 320) учасників очікувало 10-денне навчання з вокалу, сценічної майстерності, театральної постановки у стилі Бродвейських мюзиклів, хореографії хіп-хопу та брейкдансу, яке проводили викладачі Нью-Йорку вже на базі Рівненського академічного музично-драматичного театру. І їхні виступи підтвердили як ефективність такого навчання, так і адаптацію українських виконавців до сприйняття інокультурних форм та уміння адаптуватися в заданих культурних параметрах.

Переглядаючи цю програму, можна зробити висновок про те, що поза сумнівом, освоювати будь-який досвід вкрай потрібно, а сьогодні — особливо, з огляду на європейську інтеграцію України, заземлюючи його на місцевий (національний) ґрунт, інакше він не приживеться, а якщо і приживеться у своїй першооснові, то це й буде так звана глобалізація в чистому вигляді, мета якої — культурна уніфікація будь-якого етно- (у значенні національно-культурного) середовища. Тому проведення подібних заходів у регіонах і країні загалом є вкрай важливим, адже випробовує Україну на міцність її національної ідентичності чи самоідентифікації, дає черговий шанс для формування власних культурних форм. Тому наявність глобальних викликів, як свідчить досвід участі у проведених імпрезах українських виконавців, не є особливою перешкодою у творчості та організаційно-культурній діяльності митців та організаторів аналізованих художніх прем’єр. Вони лише стимулюють творчу думку, слугуючи прикладом того, що для організації будь-якої справи потрібен, перш за все, лідер, а в умовах України — так званий кризовий менеджер, здатний оперативно й ефективно реагувати на всі виклики сучасності і віднаходити оптимальне рішення в будь-якій ситуації...