«Різдвяні піснеспіви» як чинник збереження культурного єства нації

Про новорічні фестивалі на Рівненщині

Зустрічі Нового року, як відомо, традиційно передує низка релігійних свят, які позиціонуються у суспільній свідомості феєрією народно-обрядової складової, за допомогою якої й відбувається передання національного культурного досвіду.

Ось і 25 грудня у Рівному розпочалася низка новорічних дійств, підтриманих художньою ініціативою переважно клубної мережі, серед яких – найпомітніший у цьому контексті – ХVІІ обласний фестиваль пісенно-музичного мистецтва «Різдвяні піснеспіви».

Саме на цих заходах виявляється слушна нагода продемонструвати етнорегіональну складову, виявити специфічні народні строї, а надто ті, що сформувалися на культурному пограниччі оригінальних культурних локацій, розкрити дотепність народних майстрів розмовного жанру, відчути мелос народної говірки, чи замилуватися регіональною символікою традиційної вишиванки. Адже сьогодні є все менше можливостей це публічно демонструвати. Серед учасників – ансамбль української пісні «Серпанок» із Кореччини, народний аматорський вокальний ансамбль «Калина» із Сарненщини, аматорський фольклорний ансамбль «Соловеєчки» Рівненського району й ще чимало інших, кому є що продемонструвати під час чи не найвеличнішого міжнаціонального свята.

Утім, виходячи з наявної програми фестивалю, основний акцент буде перенесено на 7-21 січня, коли й відбудуться виступи усіх учасників фестивальних імпрез із широкою демонстрацією вуличних вертепів, представленням концертних програм від регіональних недільних шкіл, різдвяний ярмарок та ще безлічі того, що буде цікаво дітям. Адже ці свята –  найбільш яскраві і утаємничені ритуали саме для дітей!

А завершить цей святковий комплекс виступ Волинського державного народного хору, що відбудеться 21 січня в Міському будинку культури, де і будуть підбиті підсумки фестивальних заходів, а головне – вкотре продемонстровано трансформацію народно-обрядової практики, втілену у професіональному мистецтві.

Фестиваль охоплюватиме чимало локацій, зокрема Майдан незалежності, Свято-Покровський собор, Свято-Троїцьку церкву, Церкву святого Миколая Чудотворця, Свято-Воскресенський собор, а відтак у його проведенні візьмуть участь й чимало жителів міста. 

Ці заходи вирізняються з поміж інших тим, що культивують сталу форму – відновлення і поглиблення новорічно-різдвяних традицій колядування та щедрування, втілених в аматорських виступах місцевих художніх колективів, а відтак – це і невичерпна енергія учасників із демонстрації національних (регіональних) строїв, пісенної традиції, форм участі у розвагах; широке представлення регіональної кухні, що розгорнеться і вже розгортається у мікрорайонах міста та Майдані і ще безлічі того, що вміщує в себе таке ємне поняття як народна творчість.

Однак ці заходи – є й результатом функціонування художньої діяльності в обласній аматорській мережі, позаяк в її реалізації беруть участь фактично усі художні структури, наявні в клубах чи бібліотеках об’єднаних територіальних громад.

З іншого боку, саме цим і вирізняється Західне Полісся, оскільки народна творчість (колядки, щедрівки і взагалі народна різдвяна Переберія, як і згодом не менш яскравий весняний чи літній цикл народно-обрядових дійств) у широкому її розмаїтті й залишається тим підґрунтям, на якому базується культурний код нації.

Їх відмінною рисою є те, що ці виступи відбуватимуться на невеличких локаціях – у центрі міста чи його окремих майданчиках (МБК) чи на аналогічних місцях концентрації публіки у райцентрах області, одним словом там, де громада, життєдіяльність якої завжди супроводжувала пісня.

Утім, таким, мабуть, і має бути найвеличніше національне свято – з розмаїттям художньої ініціативи, локальністю впливу, активним залученням публіки до безпосередньої участі в святково-обрядовому комплексі, а загалом – яскравим відпочинком, базованим на народній художній складовій. Адже найкраще запам’ятовується усе те, що здобуто невимушено та вплетено у художній сегмент життєдіяльності людини. І цей інтерес та художнє розмаїття не зможуть спотворити ані глобалізаційні виклики чи агресивні інокультурні впливи. І саме за цим культурним кодом й визначається міцність душі нації.  

Тож споглядаючи розгортання  цього культурного різноаспектного дійства та аналізуючи не стільки фестивальні заходи, скільки ставлення до них місцевої публіки та й резонанс у регіональному соціумі, помічаєш суттєву зміну у загальному культурному контексті саме народознавчої складової фестивалю, адже він не маркує це дійство на, власне, публіку та виконавців, як це традиційно притаманне будь-якій мистецькій імпрезі і зовсім не передбачає якийсь наперед спланований та очікуваний результат у вигляді традиційних переможців.

Усе те, що відбувається на сцені чи її імпровізованому варіанті, органічно вплетене у загальний культурний контекст і спрямоване не стільки на демонстрацію певного культурного артефакту, скільки на створення загальної святкової ситуації, у якій всі його учасники є членами одного соціуму, і в якому суттєвого значення не відіграє навіть роль ведучого (у даному контексті – виконавців колядок чи щедрівок). А вже наявна ситуація й формує відповідний синкретизм дійства, який і надає фестивалю високої статусної ролі, і яка й майже не помічається ззовні, але її результат – беззаперечний: учасники, адже усі присутні на відповідній локації, якимось чином стають начебто авторами однієї культурної ідеї (родини, колективу), в основі якої лежить наша культурна сутність.

Тож навіть споглядаючи за лише одним напрямом реалізації народознавчої складової, у даному випадку – аналізованого фестивалю мистецтв, наявній у практиці новорічного міста, помічаєш відчутні зміни у ціннісних орієнтаціях його жителів, трансформацію їх культурного ряду: вони стають добрішими; зникає агресивність; починається спонтанна згуртованість навколо певної ідеї – у даному разі – генетичного культурного коду.

І в цьому контексті можна переконливо стверджувати, що головним над завданням організаторів згаданого уже ХVІІ народознавчого фестивалю і було не стільки продемонструвати власні духовні здобутки мережі чи конкретної установи у збереженні ними історичної пам’яті, тобто рівень наявного у цій мережі культурного продукту, що традиційно формуються у дозвіллєвих закладах краю і яким якісно вирізняється Західне Полісся серед інших культурних регіонів, скільки «розпредметити», тобто вивільнити культурну енергію учасників, яка згодом вплине чи, краще б сказати, створить уже нову синергію культурного єства присутніх на конкретній локації.

Тобто народознавчі імпрези регіону, як і зміна ціннісного ряду у культурній діяльності загалом упродовж останніх років (хоча, мабуть, це притаманне з різним сальдо розголосу й іншим регіонам країни), набувають сьогодні вже іншого культурного контенту, стають важливим засобом формування нового культурного продукту, результат якого значно глибший, ніж його (будь-якого художнього колективу) конкретна програма, втілена у виступі на даному фестивалі.

А загалом ці та їм подібні народознавчі заходи дають підстави стверджуватися у думці про те, що Україну чекають добрі перспективи, адже покладена в основу її розмаїтої культурної діяльності народознавча складова, тобто глибинна національна сутність, культурний код нації, яка, незважаючи навіть на відсутність державної культурної політики хоча б на найближчий час, уже стає фундаментальним духовним запобіжником у подальшому просуванні у суспільну свідомість наявного сьогодні ще негативу, що вперто нав’язується українському суспільству із зовні.