МЕНЮ

Про важливість масштабного мислення

30 квітня, 2020 - 17:10
Відгук на статтю Володимира СЕМИНОЖЕНКА «Навіщо Україні потрібно розвивати свою науку?» («День» № 22-23 від 7 лютого 2020 року)

Існують дві перешкоди для остаточного формування української нації — давній дефіцит еліти і старанно культивований Росією розбрат серед українського народу.

Ален Безансон, Париж, 2003

У газеті «День» №22-23, від 7—8.02.2020 опубліковане розлоге інтерв’ю з академіком Володимиром Семиноженком під назвою «Навіщо Україні потрібно розвивати науку?», де він на основі аналізу світової економіки, аналізу державних стимулів для розвитку науки та інновацій у передових промислових країнах відповів на запитання, поставлене в заголовку статті.

У висновку підкреслено: «Україна не може розвиватися без державних великих національних науково-технічних проєктів. Саме вони стимулюють розвиток нових проривних напрямів. Такими національними проєктами можуть бути ядерна фізика та енергетика, аерокосмічна техніка, створення нових видів військової техніки, новітнє матеріалознавство, створення нових видів лікарських препаратів і т. д.»

У газеті «День» періодично порушується проблема науки в Україні і необхідність її розвитку. Але за тридцять останніх років жоден уряд України не звернув увагу на розвиток науки як необхідний компонент розвитку економіки і суспільства загалом. Сто років тому гетьман Скоропадський у надзвичайно важких умовах розрухи і громадянської війни заснував Академію наук України. Її першим президентом став учений зі світовим ім’ям — академік Вернадський. Що значить масштабне, елітарне мислення. Вони розуміли необхідність для розвитку України, українців, для їх входження в сім’ю прогресивних держав і народів, наявності розвинутої науки, як вершини прояву культури і освіти.

У «Дні» №122-123 від 12—13 липня 2019 року в статті «Зустріч із мирним атомом» зроблено репортаж з Інституту ядерних досліджень НАН України, якому в цьому році виповнюється 50 років. Основна увага в статті звернута на роботу дослідницького ядерного реактора ВВР-М, але згадуються й інші масштабні установки-циклотрони У-120, У-240, електростатичний передзарядний прискорювач ЕГП-10к (тандем). Стаття закінчується розділом «Вічна грошова проблема». Для експлуатації дослідницького реактора потрібно всього 12 млн гривень на рік, а держава торік виділила аж 380 тисяч гривень. А відомо, що реактор в експлуатації дуже мало енергозатратний. А що тоді говорити про крупні установки У-240 ЕГП-10к?

В Україні половину електроенергії виробляють атомні електростанції, які вже експлуатуються не один десяток років. Конструктивні їх матеріали поступово старіють, змінюють свої характеристики. Ці зміни потребують контролю і вивчення, що і робиться дослідних реакторах. Здавалося, що і в керівництві, і в самому суспільстві є розуміння необхідності розвитку «ядерної» культури, необхідності її підтримки у всьому спектрі задач від дозиметрії до радіаційного матеріалознавства і фундаментальних досліджень. Але, як бачимо, цього не робиться як на рівні державного управління, так і на рівні ядерної енергетичної галузі, яка би не мала бути настільки бідною, щоб не підтримувати потрібну їй, споріднену галузь науки. (І це в країні, яка пережила Чорнобиль).

Окреме важливе питання, на якому акцентує академік Семиноженко — це кадри. Втративши кадри, їх швидко не можна виростити. Підготовка вченого починається ще в школі, де здібна молодь отримує перші успіхи і робить свій життєвий вибір. Потім виш, аспірантура, напружена робота. Для багатьох людей наука була тією драбиною, яка вивела їх на вершини світових досягнень, дозволила їм завоювати авторитет у суспільстві, зайняти відповідний високий соціальний статус. Робота науковця завжди цінувалася, була престижною, а Академія наук мала високий авторитет і велику вагу в суспільстві. І цей престиж, цю вагу держава Україна має підтримувати, зберегти.

Володимир МАЗУР, Ужгород

P. S.

В Україні є три центри експериментальної ядерної фізики — це Харків (ХФТІ), Київ (ІЯД) і, як не дивно — Ужгород. В Ужгороді були побудовані відповідні лабораторії і встановлені три прискорювачі електронів: мікротрон М-10 і бетатрон Б-25 в університеті (УжНУ) і мікротрон М-30 з енергією прискорених електонів до 30 МеВ в Інституті електронної фізики НАНУ. Скільки праці і ентузіазму треба було затратити, що у периферійному Ужгороді виникли такі лабораторії і сформувалися наукові колективи!

Зараз на мікротроні М-30 працює персонал інженерів, середній вік яких більше 70 років. Заміни їм нема. (Подібна ситуація і ІЯД НАНУ в Києві). Через низькі зарплати молодь у науку не йде. Молоді треба перспективу. Крім того, вона має будувати сім’ї, ростити дітей. А низькими зарплатами держава дискредитує і науку, і статус ученого.

Академік Семиноженко має рацію: щоб виправити ситуацію, в нас залишилося зовсім мало часу.

P. P. S.

Почався новий фінансовий рік. Знову скоротили фінансування ІЕФ, хоча за результатами перевірки минулого року Інститут одержав категорію А і претендував на збільшення фінансування.