МЕНЮ

Постійна величина

Олександр ГРОМОВ, Київ
8 серпня, 2019 - 20:53
Про давні гамазеї і сучасні «правила»

«Наше населення зберегло через тисячоліття любов до рідної землі, психологію творця і працівника, а не зайди і грабіжника», — читаємо в одній науковій статті. Все правильно, так воно і є, про що свідчать наша історія, література, звичаї і традиції.

Та багато чого з минулого нам і досі відомо лише в загальних рисах. Так, нещодавно довідався, що раніше в наших селах були складські приміщення, які називалися гамазеї. В них зберігалося зерно на випадок неврожаю, якогось стихійного лиха. Очевидно, кожна громада вирішувала, як його використовувати, в якій кількості, на потреби всіх односельчан чи якоїсь частини, а можливо, і окремих людей, які опинилися в скруті. Щороку відбувалася й заміна цього зерна, щоб воно не втратило своїх якостей.

А якби хтось накинув оком на це збіжжя: давайте, я його візьму, а в разі необхідності поверну і вам особисто щось дістанеться, всі ми залишимося не без прибутку. Як подивитися на таку пропозицію, як її оцінити? Дозволено все, що не заборонено, я — тобі, ти — мені? Це вже з погляду сучасності.

Тут ще можна додати кілька важливих чинників, зокрема і такий, у кого виникла згадана примха. Це тепер ми окреслюємо різні шляхи, розмірковуємо, якби хтось захотів заволодіти майном, кому б і які давав доручення. І невідомо, чи знайшлися б люди, які б рішуче заперечили, не погодилися б на різні комерційні схеми, як це в наші часи називається.

Отакі простежуються різні можливості. А в давнину чи виникали подібні намагання? Я не зустрічав таких свідчень. Мабуть, і на думку не спадало зазіхнути на громадське добро і отримати від того собі вигоду.

То що ж є постійною величиною в цьому випадку? Матеріальне заохочення, можливість збагатитися, виявити свою зверхність? Ні, на першому місці є прагнення наслідувати досвід батьків, неухильне дотримання своїх обов’язків і те, що доведеться перед людьми звітувати...

Люди в нас здатні і вміють працювати, виконувати свої завдання, досягати успіхів у трудовій діяльності. Проте не всі мають належну винагороду за свою працю. Зате дехто виділяється високими прибутками...

Комерцію можна вітати й підтримувати. Проте зважаючи на те, яка вона, хто її проводить і з якою метою. Вирубування у горах лісів на продаж, що призводить до земляних зсувів і повеней — це теж комерція? А рейдерські захоплення підприємств чи врожаю з полів — як це називається? Або збиткові для держави будь-які угоди?

Звідки така напасть? І що ж виходить — раніше, у княжі часи, за гетьманства, у царській Росії українці працювали краще, ніж ми сьогодні? Гроші ховаємо за кордоном, борги примножуємо з року в рік... — і хочемо жити, як в інших країнах. Але одного бажання мало, треба діяти, і діяти продумано й виважено, вчитися в інших країн...

Нещодавно на місцях розпочали організовуватися об’єднані територіальні громади, які отримують і фінансування для розвитку своїх територій. А роботи їм вистачить, тут і благоустрій, очищення від бруду річок і озер, піклування про розвиток малого і середнього бізнесу, народні промисли, створення умов для прийняття туристів, адже всюди є пам’ятні місця, мальовничі куточки природи.

Але передусім там має бути українська влада, яка захищатиме й утверджуватиме такі національні цінності, як гідність, справедливість, праця, дбатиме про патріотичне виховання молоді та й усього населення. І тоді люди не дозволять, як це завжди у нас траплялося, різним приблудам і покручам зазіхати на народне добро. Лише так можна повернути довіру до влади, яка повинна захищати інтереси своїх громадян на місцевому рівні й у всій країні.