МЕНЮ

Передноворічні турботи й підсумки

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон
19 грудня, 2019 - 20:03
Херсонці діляться настроєм теплої зими та суспільно важливими новинами із рідного міста

Iрина СТАРОСЕЛЕЦЬ, кореспондентка «Укрінформу» в Херсоні:

— Залишити роботу «на роботі», коли ти журналіст, насправді неможливо, як на мене. Тому емоції переплітаються.

Наче чекаю, як і всі, на Різдво і Новий рік, а прочитаєш розпорядження мера про те, що мобільні пункти обігріву в Херсоні, де допомагають безхатькам узимку, відкриватимуть лише при мінус 8 (а минулого року було при мінус 10, і то, мовляв, прогрес)... І  все, якось уже і снігу білого не хочеться. Це при тому, що в місті немає притулку для безхатьків.

Взагалі, радію, коли мене як пішохода пропускає на неврегульованих переходах транспорт (останнім часом дедалі частіше чемно зупиняються і пропускають). Що вивезли зібране в купу у дворі листя ще до морозів — бо перехожі почали туди і сміття кидати. Це така щорічна тема. Інколи таких дрібних деталей досить, щоб життя видавалося або приємнішим, або, навпаки, нестерпним.

Що гарного? Спромоглися в області зібрати кошти і вивезли 110 тонн непридатних пестицидів, що залишилися з радянських часів. Щоправда, щоб вивезти все (а на Херсонщині, як кажуть експерти, четверта частина «запасів» того «добра»), треба 150—160 млн гривень. Але поки ми за кошти платників податків на утилізацію вивозимо пестициди, то в Херсон привезли схоронити «пісок» із Чорногорії. Які емоції? Ну, Грета Тунберг в ООН вразила багатьох (хто захоплюється нею, хто ні — то інше питання), але скільки місцевих грет кричать і нічого. І від того сумно.

Із позитивного (тут уже без усяких «але») — восени стала призеркою конкурсу журналістських матеріалів на тему виборчої кампанії до парламенту 2019 року. Ось зателефонували з обласної ради — кажуть, що стала призеркою журналістського конкурсу про децентралізацію. Тільки повернулася з аеропорту «Херсон» — там лоукост зайшов, перший авіарейс на Краків. Хоч і не летіла, але радію. Бо навесні рейс на Відень, можна буде кави попити, в оперу сходити.

Останні місяці дарували гарні емоції — виставка сучасної української ікони майстерні «Небо на землі», презентація книги «Вигнані на степи» про депортацію українців із Польщі на південь України у 1944—1946 роках Романа Кабачія (я з лемків, мені болить воно), спілкувалася з братами Капрановими, які для нашого театру пишуть п’єсу, де звучатиме сучасна еротична поезія. А ще знову побувала в хаті художниці Поліни Райко, там наче почалися перемовини з господарем, є шанс, що таки буде там музей, значить, малюнки її збережуть. 

Віра СОЛОМАШЕНКО, вчителька української мови та літератури:

— Кожна людина наприкінці року, мабуть, підбиває підсумки своєї діяльності за значний і водночас незначний період. В історії держави це невеликий проміжок часу. Але ж для нас, сучасного покоління, це вічність.

Упродовж останніх кількох місяців у моєму житті було чимало цікавого, яскравого і захопливого. Відвідуючи тренінги, курси, семінари, я не лише зустріла багато творчих, активних колег, здобула нові знання, відкрила в собі нові риси. Кожна така зустріч допомагає не лише в роботі, а й дає можливість по-новому поглянути на свої можливості й бажання. 

Мене, як педагога, найбільше надихають і стимулюють до нових звершень успіхи моїх учнів. Чи то маленькі допитливі мрійники, чи вже дорослі, досвідчені випускники, досягнення яких надають сили й бажання йти до нових звершень, великих і маленьких перемог.

Ольга ПЕТРЕНКО, журналістка телеканалу «UA»:Херсон:

— Останнім часом було багато викликів, стосувалися вони переважно професійної діяльності. Звичайно, свій вплив мали і події, які відбувалися в країні. Звичайно, відмежуватися від цього ніяк, але ми з колегами взяли собі за правило, якщо це не стосується робочих моментів чи підготовки до програми, то ми намагаємося більше обговорювати прочитані книжки, ніж якісь політичні події. Виявляється, в цьому більше конструктиву, ніж в обговоренні різних поглядів на те чи інше рішення когось із політиків. Взагалі, не концентруватися на негативі — це те, до чого постійно намагаюся себе привчити, відтак у тому, що відбувається, завжди намагаюся знайти щось позитивне: це або урок, який маю засвоїти, або новий досвід, або підготовка до нового етапу. Якщо говорити про плюси — то це, безперечно, нові знайомства або ж інший рівень спілкування зі вже знайомими людьми. Таких цього року було багато. До позитиву можу віднести також виклики й завдання, від яких спочатку хочеться втекти і сховатися, але потім між «здатися» і «зробити» обираєш друге.   І кожен вдалий результат веде до того, що ось цих «здатися» стає дедалі менше.