МЕНЮ

Пам’ятнику Iванові Франку в Києві – бути?

Богдан САВКІВ, академік УНГА, заслужений працівник промисловості України
14 березня, 2019 - 16:44
До збору коштів могли б долучитися і очільники сфери нафтогазової промисловості

На початку ХХ століття нафтовий Борислав був одним із найбільших у світі центрів нафтової промисловості. Із введенням в дію у двадцяті роки Дашавського та на початку сорокових Опарського газових родовищ на Прикарпатті створена перша в Європі локальна система газопроводів на основі родовищ природного газу. В середині століття введений перший в Україні магістральний газопровід Дашава — Київ, продовжений згодом до Москви, він став найпотужнішим тоді в Європі. З уведенням в дію 1956 року Шебелинського і через кілька років низки інших газоконденсатних родовищ на сході України зроблено справжній виклик панівному тоді вугіллю (згадується сталінське — «уголь — хлеб промышленности»), це сприяло використанню газу не тільки як високоефективного та екологічного палива у побуті, а й масовому переведенню на ефективніше паливо металургії, енергетики, хімії, машинобудування, харчової та промисловості будматеріалів, використанню в сільському господарстві, зробило справжній технічний переворот. Україна стала провідним газовидобувним районом Європи, постачаючи газ, крім власних споживачів, Москві, Ленінграду та семи областям РФРСР, Молдові, Білорусі, Литві, Латвії та країнам Європи. Дещо меншими були досягнення у нафтовидобуванні, але було створено нові центри нафтогазовидобування на Лівобережжі України.

Справжніми лідерами загальносоюзного і загальноєвропейського масштабу зарекомендували себе та неодноразово запрошувались на відповідальнішу роботу в Москву колишній міністр геології України П. Шпак, керівник найбільшого колись у Європі Шебелинського промислу, згодом головний інженер та начальник Укргазпрому В. Максимів, заступник начальника Укргазпрому по бурінню, пізніше радник президента України І. Діяк, заступник начальника Укргазпрому з транспортування та експорту газу Р. Макар. Саме переважно вони з соратниками забезпечили бурхливий розвиток газової та нафтової промисловості України у післявоєнний період, відкриття та уведення в дію нових родовищ і газопроводів, створили одну з найрозгалуженіших у світі систем газопостачання із мережею підземного зберігання газу, перетворили країну  в найпотужнішу та найефективнішу протягом півтора десятки років транзитну державу, очолили освоєння нафтогазових багатств Тюменщини, з метою зняття непомірного навантаження на видобуток газу в Україні. Важлива роль у розвитку системи транспортування нафти в Україні належить Л. Буняку, що зумів побудувати за рахунок прибутку підприємства стратегічний нафтопровід Одеса — Броди і нафтовий термінал «Південний», Р. Сеніву, що організував об’єднання «Чорноморнафтогаз» та освоєння українських морських акваторій. Українські фахівці Б. Сандурський, П. Полюбай, В. Швець та інші очолили провідні нафтогазовидобувні підприємства інших провідних районів СРСР, що стали пізніше джерелами постачання енергоносіїв в Україну. Зайняття важливих посад у відповідних союзних міністерствах СРСР П. Мужилівським, М. Лісовським, І. Ліщинцем, В. Базівим та іншими спрошувало вирішення українських проблем. 

Список видатних особистостей, без перебільшення, обчислюється тисячами і об’єднує їх те, що не всі вони були вихідцями з основних нафтогазовидобувних теренів, але ще зі шкільної парти виховувались на творчості великого українського письменника Івана Франка, автора популярних «Борислав сміється» (першого у світі роману, присвяченого описові боротьби трудящих за свої соціальні права), «Боа констріктор», «Бориславських оповідань», дізнавались про визначальну українськість описуваної сфери виробництва. До речі, рідне Франкове село Нагуєвичі на двісті років раніше від Борислава було відоме як центр нафтовидобутку, від І. Франка вперше дізнаємось про перші специфічні терміни з нафтовидобутку (найпростіше «ріпник» — від «ропа», тобто «сира нафта»), з його творів, як і з творів письменника-нарисовця С. Ковалева, професора «Львівської політехніки» Р. Залозецького започатковується українська нафтогазова термінологія. Ознайомлення з творчістю великого українського письменника, за свідченням згаданих та сотень інших творців галузі, вплинуло на вибір професії і, отже, внесок у важливу галузь. Тисячі молодих фахівців Франкового покликання мріяли знайти застосування своїм професійним знанням не тільки в традиційному Прикарпатському нафтогазовому регіоні, але й на Лівобережжі (до передвоєнного часу належать відомості про нафтоносність поблизу м. Ромен), залучити до пошуків Крим (прикмети нафтоносності відомі тут ще до нової ери) та акваторії українських морів.

Згадане зобов’язує вдячних нащадків відгукнутись належним чином на заклик ініціативної групи про збір народних коштів для спорудження в столиці пам’ятника І. Франкові, гідного нашого другого національного генія. Не забуваймо Павличкове, що Шевченко відродив, створив українську націю, а Франко її виховав. Згадаймо, що за часів дикого капіталізму, наприкінці позаминулого століття, герой славної комедії «Хазяїн» І. Карпенка-Карого Т. Пузир на пропозицію внести свою лепту на спорудження пам’ятника І. Котляревському відказував, що «він мені без надобності». Проте при вмілому підході сусіда-ліберала Золотницького здався. Очікуємо, що сучасні менеджери, на превеликий жаль, професійно позбавлені знайомства з очолюваною галуззю, але яким пощастило очолити сформовану славними професійними та патріотичними попередниками важливу галузь, згадають, що багаті українці ХІХ століття віддавали левову частку свого прибутку на благодійництво, побудувавши найвідоміші навчальні та культурні заклади, придбавши для народу твори мистецтва, жертвуючи кошти на українські видавництва тощо, продемонструють свою відповідальність перед народом і прийдешніми поколіннями, самі зроблять адекватні високим окладам та винагородам особисті внески й очолять у благородній справі підлеглих.